12

Поки всі хлопці їли і хвалили дівчат, як все смачно і гарно, Льоша вирішив бути найкращим:

– Ну, так. Загалом це можна їсти… - від чого отримав грізний погляд Яни і фразу:

– Мені здається ти надто сміливий, як для людини, яка спокійно їсть те, чим вгощають… 

– Красуня, ти ж зрозуміла, що це жарт. Ти вчора те саме сказала, якщо памʼятаєш… – після цієї фрази, всі засміялись.

Так, його лестощі на вищому рівні, в Назіка навчився.

- Я, це інша справа... - Яна теж не промах.

В цих двох характер був геть однаковий, тому їм завжди було комфортно в компанії один одного. 

Після обіду Олег з друзями зникли з села так, ніби й не з'являлися, а головне - їх не буде аж до після завтра.

Степан написав, що сьогодні відмінив всі заняття і всі можуть спокійно робити реферати і презентації і все що він задавав на завтра:

- Куди тепер? - запитала Яна.

- Для початку... я допоможу тобі помити посуду. А потім, якщо в вас немає планів, то можемо відпочити. Наприклад, покататися на квадроциклах. В Вови нова колекція, він тиждень тому... якщо не помиляюся... купив хату і там по-тихеньку все влаштовує. Але його колекція квадроциклів... то щось неймовірне... - запропонував Льоша, навіть не помітивши, як Яна тихцем подивилася на Лєну і підмигнула їй.

- Спочатку мені було не цікаво, але ти розповідаєш з таким захватлом... що я не можу не погодитись.

Вирішили. Зробили.

Хата була проста і гарна, не супер модна, але своя і цілком комфортна. Затишок просто відчувався і це було зрозуміло навіть на тому кінці вулиці:

- Вау, мила хатка. Як з казочки... - відразу сказала Яна.

- Не повіриш! Моя перша реакція була така сама! - засміявся Льоша. 

- А чому всі мовчать? Льоша, мені здається чи балакаємо лише ми? 

А й справді, чому всі так затихли...

- Ооой, її величності стало нудно? - пожартував Вова. - Та все, ладно-ладно... Ласкаво прошу до мого будинку. На перед перепрошую, не очікував гостей...

При всій повазі в його хата була чиста і прибрана, тільки чотири кружки стояли біля його робочого столу і на столі трохи безлад... 

- Вова, ми прийшли не хату купувати, а на твою колекцію подивитися! - сказав Льоша, в якого сьогодні на диво розв'язаний язик.

- Звичайно, іди в гараж! В тебе ж є ключі, не те що мої, в кухні висять... - його сарказм вже можна впізнати з закритими очима.

– Тоді ми йдемо, а ти бери ключі і приходь! - сказав Ярик і всі пішли надвір.

Закрилися за ними двері і Володі зателефонували:

– Що? Вони пішли? - запитав голос з телефону. 
– Ще ні! Чекайте ще хвилин 5… ключи їм скину і скажу що погано себе почуваю, щоб вони пішли без мене. Зайдете, коли я повідомлю!

Так і зробили. Вова з вікна скинув Ярику ключі до гаража і спустився до друзів з вкрай стомленим виглядом:

– Все нормально? - запитав Саша.

– Та, щось не добре мені… знову засидівся допізна, а ще ця ранкова напруга… мабуть їдьте без мене, завтра тяжкий день, а в мене ще купа справ…

Хлопці нічого не сказали. Звісно з боку Вови це було підозріло. Але коли вже він казав, що має справи, то ніхто не міг його вмовити:

– Ці справи точно не можуть зачекати? - поцікавився Льоша.

– На даль, не можуть… 

Після цих слів він розвернувся і пішов в будинок.

Коли він з вікна побачив що хлопці з дівчатами вже поїхали, Вова знову зателефонував на той номер:

– Вони пішли, заходьте…!