9

На диво ніч була тиха і спокійна. 
Та така вже спокійна, що наші хлопці ледь не проспали. 
Як вийшло що вони не проспали? Все просто:

– Вова! Тобі телефонують, візьми вже ти трубку!

Саме так, Володі вранці подзвонили і це підняло ввесь будинок на ноги…

– Так, ало… так, це я… Так… Ага… Що? Прекрасно, ми виїжджаємо… Так будем за півгодини… Ага, все, відключаюсь…

– Ну, що там? - питає Ярик.

– Прийшли результати експертизи, нарешті… збирайтесь…

– То ми не поїдемо до Олега? - несподіванно запитав Льоша.

– Чому? Поїдемо, звичайно, та перше заїдемо заберемо конверт в Колбасовича і зразу до Олега… - сказав Вова паралельно завертаючи піцу, взяти з собою. 
– Ааа, просто поки ми зʼїздимо туди і назад пройде що найменше година, а через 7 хвилин буде десята година… і нас чекають рахуючи кожну хвилину… 

Олексій продовжував збиратися, як нічого не сталося. Та говорив з такими багатозначиними паузами, що аж страшно ставало:

– Точно… - тут і Саша згадав, – Цей Адріан з Ентоні будуть сидіти і рахувати кожну секунду нашої відсутності. А потім напишуть дівчатам, що ми просто злякалися і все… Що то робити..?

– Хлопці, здоров! 
В кімнату влетів Назік.

– О, Снейт! Наше ти спасіння, допоможи... - в Ярика несподівано зʼявилася ідея, як це розрулити.

– Звісно я допоможу… але, Льоша, принеси спершу валерʼянки для Ярика... - засміявся Назар.

– Так, зараз не до жартів! Можеш зʼїздити зараз до Колбасовича і забрати в його два конверти, то результати експертиз…? - випалив Ярик на одному подиху.

– А що в цей час робитимете ви? О, Вова, в тебе нові сонячні окуляри! Дай подивитися…

– Ми до Олега.

З дивовижною швидкістю три слова так розігріли атмосферу в кімнаті, що довелось відкрити вікно.

– Я можу не приходити? - запитав Снейт.

– Звісно ні! Ми самі там маєм сидіти і не знати що думати? - Сашина прямолінійність, як завжди, була на вищому рівні…

– Гаразд, їдьте до них… Але скажіть, щоб не починали без мене! Я візьму лʼборд і постараюся справитися якнайшвидше. Вова, можна взяти твій? Я забув свого.

– Звичайно бери, тільки мерщій! 
Коли Стьюарти приїхали до Адріана (нарешті знайшовши його) була десята година і ще десять хвилин зверху:

– О, а ми вже думали ви не прийдете! Зовсім вас зачекалися… - сказав з порогу Ентоні.

– Наше запізнення звичайно не можна виправдати, та дякуємо за ваше терпіння! 

Така неочікувана ввічливість зі сторони Ярика здивувала навіть його братів:

– Ммм… коли так… тоді ми раді вас бачити, проходьте… - кивнув Ентоні вказуючи куди іти.

Олег і Адріан вже сиділи в вітальні і пили каву. Варто відмітити, що в усьому будинку дуже гарно пахло булочками з корицею і кавою:

– Що ж… почнемо? До речі, а де Назар? - запитав Олег.

– Назар поїхав до Колбасовича, там прийшли результати експертиз. Коли ваша ласка, ми могли б зачекати на нього і заодно порівняти наші здогадки щодо цієї справи… 

– Ти, Вова, чи не так? Хороша думка, ти здаєшся досить розумним… Гаразд! Зателефонуйте своєму другу і дізнайтеся коли він буде, а я поки сходжу в кухню принесу печиво і каву. Якраз заварив перед вашим приходом… - сказав Адріан і зник за дверима. 
– Звичайно! - сказав Вова і зателефонував Назіку відійшовши до вікна.

Щось він не відповідав… зрештою коли прийшов Адріан він надіслав повідомлення, що вже підʼїхав:

– Ну, де ваш друг?

– Якраз підʼїхав, відчиниш йому?

– Звичайно! - відказав Адріан. 
За хвилину в кімнату входить Назік зі словами:

– Я ВАМ ЗАРАЗ ТАКЕ РОЗКАЖУ! 
Не встиг він сказати і слова, як в кімнату вбігає Діана зі словами: 

– РЯТУЙТЕ! Вони ввʼязалися і ходять… вони… вони…