7

На наступний день лейтенант Лендимол знову запросив хлопців до свого кабінету:

- Отож, як я завжди кажу: мої двері для вас завжди відкриті — виходьте! То...  як проходить розслідування?

Сьогодні Льоша допомагає Колбасовичу на пості тому не зміг прийти, а Ярик і Саша знову в пожежній частині. Через це до Лендимола прийшли тільки Вова і Назар:

- Розслідування іде повним ходом, в нас є деякі судження про цю справу... також очікуємо на результати експертизи, відправили туди декілька... - почав розповідати Володя, але лейтенант розчаровано помахав головою:

- Я думав в вас вже давно є список підозрюваних, який ви по тихеньку скорочуєте...

- Лейтенанте, ми з Вовою і нашими друзями робимо все можливе і хоч помалу, та все ж просуваємося в цій справі. Треба визнати, це не так просто. Також, варто зазначити, що крім нас ніхто не взявся за цю справу навіть нашим помічником. Я розумію, що по контракту, щоб офіційно працевлаштуватися в цей відділ в нас має бути хоч одна власна справа з якою ми впоралися. Але також, це завдання підлягає в категорію завдань, які ще не дають неофіційникам. Також керівники продовжили нам термін на розслідування цієї справи, тому прошу повторіть факт, який вам не зрозуміло! 

І знову прекрасне дипломатичне вміння Снейта стало їм у нагоді. Два роки тому він пройшов курси юриста і адвоката, і тепер маючи сертифікат (від якого мало користі) вміло користується знаннями, які підсилили його природний талант. 

Звичайно після цього Лендимол був не просто здивований, а приголомшений на стільки, що втратив дар мови:

– Ну… насправді... так! Ідіть з мого кабінету! Коли будуть результати експертиз тоді і приходьте! Саме так, приходьте тільки з новинами і бажано з хорошими! Все! 
З цими словами їхня розмова завершилася:

– Не розумію, чому він звав нас до себе, якщо не мав для нас новин? Зазвичай, він нас зве або щоб спитати щось що він вже знає, або щось повідомити. Ні того, ні іншого я не бачу… - сказав Назар щойно вони вийшли надвір.

– Що є того не забереш. Чесно кажучи я сам не знаю, але навіть думати про це не хочу! Гаразд, ми спізнюємося на навчання. Зараз в нас економіка... о, ні… 

– Що трапилося?

– Здається я свого зошита забув... - несподівано сказав Володя.

- Не до добра це, можливо в бардачку глянь!

Володя місяць тому здав на права і в його бардачку завжди було те, що потрібно.

- Ні, тількти мій блокнот...

- То хай поки буде він, потім перепишеш конспект. Думаю Ліза Адамівна зрозуміє…

– Ні, цього не зрозуміє… Він з інтернет-магазину. Ти забув? Я заказував разом з твоїми олівцями і рулеткою. - сумно відповів Володя.

– А перфомагнер… Не розумію, чому він заборонений в школах…

– Щось мені підказує, що скоро дізнаємося. О, дивись! Колбасович написав! - говорить Вова.

Раптом на його лице впала тінь тривоги:

– Що трапилося? Що він пише?

– В його кіт здох… ого… а ще вони з Льошою вже їдуть в школу і здається в них є новини…

– Співчуваю, а що за новини?

– Кажуть кепські, не телефонна розмова… 

– Виходить я був правий коли сказав, що не до добра той факт, що ти щось забув… 

Усміхнувся Снейт і сів в машину.

– Я вже казав, це ніяк не звʼязано і не впливає…

Цього ж дня в обід. Хлопці сідають в машину Володі і їдуть в парк, де їх вже ждуть дівчата. Їх раніше відпустили і вони встигли зайти в книгарню за атласами:

– Добридень, леді! Як ви тут, не сумуєте без нас? - Льоша щойно вийшов з машини і побачивши Яну в його миттєво увімкнулася функція суперчарівності.

– Ми звичайно не просили… але чи не взяли ви часом морозива, день сьогодні теплий? - раптом спитала Діана.

– Ні не взяли, та ми можемо зараз заїхати якщо хочете, тут не далеко… - запропонував Володя.

– О, не потрібно, зараз привезуть - сказала Лєна і Олексій ледь помітно зблід. Все повільно, але впевнено котилося не туди куди треба.

– Ви їх запросили сюди? - здивовано запитав Льоша, поки він один знав про кого мова і був не впевнений, що цей запал буде оцінено… Дівчата ж стараються допомогти…

– Кого?  - гуртом здивувалися друзі.
– Льоша, не відкривай всі карти відразу, це має бути сюрприз! - спокійно сказала Яна.

– Сюрприз! Це явно мʼягко сказано! 
– Та не переживай ти так, ми впевнені наші хлопці будуть раді зустріти своїх давніх друзів… - сказала Аделіна. 

– Перепрошую, а з якого дива Льоша знає кого ми ждем? Нам ж нічого не сказали? - поцікавився Назар.

– Це вийшло випадково. Я на перерві прийшов до Яни віддати свій чорновик після контрольної і почув… - пояснив Олексій.

Після цих слів до них підʼїжджає чорний, оксамитового кольору автомобіль і повільно відкриваться двері.

Тут і починається найцікавіше…