5

– На цьому все! Домашнє завдання - зробити проекти в парах, які я назначив. Питання-пропозиції є? - наостанок спитав Степан і відпустив всіх додому. 
– Ярик, ручку мою не бачив? - спитав Льоша.

– Он, на підлогу впала. Що ви йдете до Буксі, чи вже завтра? А то в нас домашки вагон… 

– Вагон і торба, знаю… Та ми обіцяли зайти, тому мабуть підемо. А в вас є чергування сьогодні? - втрутився в розмову Назік.

– На щастя ні, будем сьогодні спати… Відразу, щойно закінчимо з домашкою. Що ж, успіхів! - сказав Ярик і пішов додому з Сашою.

Вова в цей час подумав, що Ярик ще кудись пішов перед тим як іти додому, але вирішив промовчати.

– Нарешті кінець вашим парам, чи урокам, чи як там воно… - Колбасович знов заїхав за ними і вони разом поїхали на місце злочину.

– Дозвольте поцікавитися… - запитав він раптом поки їхали і зменшив гучність музики в машині, щоб зручніше балакати. - Що ви сьогодні там робитимете? Здається та леді вже все вам розказала?

– Ми хочемо оглянути місце де стояв колодязь і підвал в якому лежала та книжка, знімем відбитки, якщо є… також просвітим все ультрафіолетом… ну, і на решті, поки я з Льошою буду це все робити, відправим Снейта до тої леді хай позадає питання. Вранці вона не встигла відповісти на всі. - сказав Вова і вийшов з машини, бо вони якраз приїхали.

– Гарного дня, міс, не проведете нас на місце злочину? - сказав Назік зі своєю улюбленою усмішкою, через яку йому завжди все спускають з рук.

– Так, звичайно! Ходімо…

Міс Буксі провела Вову до підвалу, а Олексія в сад. Снейт в цей час пив чай з леді Берті і чекав на Буксі зі списком питань:

– Отож, підкажіть будь ласка, чому ви спілкуєтеся зі своєю мамою саме через колодязь? - почав свій міні-допит Назар.

– Ну, на це є дві причини. По-перше, це ініціатива мами, а не наша з сестрою… По-друге, ми це робимо щовечора заодно перевіряючи чи книга на місці.

– Хм… цілком логічно. Тоді таке питання, чи знав хтось крім вас двох про цю книгу? - Снейт особливо не думав над відповідями дами.

Голова після школи не дуже варила, проте він все пише на міні-диктофон, який прилаштований на одній з перл браслету і завтра з Вовою все аналізуватиме.

– Крім мене і сестри знала ще мама і її сусіди, але вони хороші люди і мама їм довіряє тому я не думаю, що їх можна підозрювати…

– А хто її сусіди?

– Леонід Ригайло, дуже багатий чоловік. Щоправда раніше з ним жив син, але мама каже він в гості майже не заходив. Та вже з півроку про того сина ні слуху ні духу… - після цих слів прийшло величезне усвідомлення в голову Назара і величезне здивування, проте він вигляду не подав. 
– Хто мешкає з Леонідом Ригайлом? 
– Мама каже, що Льоня живе сам з трьома служницями. Не беручи до уваги сина, який рідко приходить та завжди спілкується з батьком по телефону… ніяк не пригадаю як його звали…

– Сирнепліт? - припустив Снейт.

– То менший син, від нього вже рік нічого не чути й не видно, а старшого… а, згадала, Рибоблюй! Боб хороший хлопець, має власний магазин квітів. Я там була якось, то не магазин, то ціла оранжерея якась. За розміром, як пів нашої пожежної частини… 

– Добре… отож останнє питання, ви маєте якісь здогадки кому потрібна була та книга?

– Ні, ніяких. О, добре що ти нагадав, останній раз як я говорила з мамою вона сказала, що в нашому селі книзі не дуже безпечно і що я її повинна відправити їй… 

– Я так розумію не поштою?

– Так в мене буде до вас одне прохання…