Глава 2 Обговорення і конверт

П’ятеро людей зібралися за круглим столом. Серед них — Мирослава Зоря, очільниця агентства, яке колись заснували її батьки.

Разом з нею — Броніслав Писар, шістдесятирічний сивочолий чоловік із сірими очима. Він високий, одягнений у строгий чорний костюм. Працює в агентстві з самого його заснування — понад тридцять років. Був найкращим другом Олега, батька Мирослави. Саме з ним Олег і Ірина створили «Зорю».

Коли Мирославі було вісімнадцять, її батько загинув під час розслідування. Ірина, приголомшена втратою, не змогла більше керувати агентством, а згодом її зламала хвороба. Через п’ять років після смерті чоловіка вонатеж пішла з життя.

Броніслав боявся, що Мирослава його звільнить, але вона лише запитала, чи хоче він залишитися. І він залишився.

Поряд — Поліна Морекіт, двадцятип’ятирічна аналітикиня, експертка з технологій і магії. Висока, струнка брюнетка з прямим темним волоссям та глибокими карими очима. Вона працює тут уже п’ять років, з двадцяти. Сьогодні вона в чорній сукні до колін і туфлях на платформі.

З нею — її двоюрідний брат, Ілля Швець. Йому двадцять три. Вищий за сестру, спортивний, з коротким темним волоссям, яке поблискує синявою. У нього зелені очі й енергійна постава. Він — оперативник, відповідальний за польову роботу. Одягнений у чорний спортивний костюм і кросівки.

П’ятий за столом — Назар Юр, досвідчений маг. Йому тридцять два. Він худорлявий, середнього зросту, з коротким каштановим волоссям і карими очима. Працює в агентстві вже дванадцять років. Сьогодні він у смокінгу й чорних туфлях. Його спеціалізація — старовинні закляття й артефакти.

Мирослава поклала на стіл фотографію діадеми. Назар нахилився, взяв знімок до рук, і очі його розширились:

— Це ж діадема Тисани Шульги. Вона знайшла її на горі Відлуння Істини й виявила, що артефакт підтримує баланс на нашому Ралемарі. Після цього Тисана сховала діадему в захищене сховище й наказала стерегти її ретельно.

Він поклав фотографію назад на стіл.

— До нас звернулася Каміла Шульга. Вона сказала, що діадема зникла й просила якнайшвидше її знайти. Вона переконана, що, якщо артефакт потрапить не в ті руки, загине вся планета. Я вчора особисто з нею спілкувалася, — додала Мирослава.

— Вона казала правду. Треба діяти негайно, — Назар нервово жестикулював.

Мирослава зателефонувала Камілі та повідомила, що агентство береться за справу.

За кілька хвилин Каміла надіслала координати трьох охоронців, які відповідали за магічний захист сховища: Клавдія Рудь, Тристан Марченко і Єгор Олійник.

Мирослава призначила з ними окремі зустрічі:

до Клавдії вирушила Поліна;

до Єгора — Назар;

до Тристана — Броніслав.

А ще вона доручила Назарові зібрати повну інформаціюпро сам артефакт і його магічні властивості.

- Ілля, зв’яжися з нашими людьми в охоронних структурах. Можливо, хтось помітив дивні переміщення або має підозри щодо втручання ззовні.
 

Проте не встигла команда вийти з офісу, як на вхідних дверях вони виявили конверт. Він був акуратно встромлений у щілину й підписаний: «Для Мирослави» — без жодного зазначення відправника.

Мирослава повернулася в кабінет, сіла за стіл і відкрила конверт. Погляд пробіг рядки... І те, що вона прочитала, шокувало її й на мить збило з пантелику.

…Мирослава сіла за стіл і подивилася на листа ще раз. Слова “приховані камені з таємницями” не виходили з голови. У кімнаті було тихо, кожен займався своїм. Поліна вивчала досьє Каміли. Назар перегортав старі нотатки про артефакт. Ілля працював за комп’ютером.

Раптом він підвів голову.

— Мирославо…

— Так?

— Я щойно отримав повідомлення з центральної системи безпеки. На нас стежать.

— Як це?

— Камери на сусідній вулиці зафіксували постать у темному плащі. Вже три дні поспіль він з’являється навпроти будівлі агентства — завжди о тій самій годині. Стоїть кілька хвилин… і зникає.

Мирослава стиснуларізким.

— Отже, нас уже обрали мішенню.

Вона повільно встала зі стільця, взяла фото діадеми та лист від таємного добродія.

— Це вже не просто розслідування.

— Це війна, — тихо додала Поліна.