Глава 1 Наскільки артефакт цінний?

Детективка Мирослава Зоря переступила поріг великого будинку й одразу озирнулась. Хол був оформлений у темних кольорах, що створювало відчуття строгості й тривоги. На цьому тлі вона виглядала, як яскрава пляма.

Жінка середнього зросту, з довгим пшеничним волоссям, яке зараз було зібране у високий хвіст. Її очі — сіро-зелені. Одягнена в жовті штани й червону футболку, вона мала вигляд упевнений і рішучий. На ногах — чорні кросівки з червоними смугами з боків. Мирославі на вигляд було близько тридцяти.

До неї підійшов хатній працівник:

— Пані Мирославо, на вас чекає пані Каміла.

Він провів її до кабінету. Приміщення було невелике, без нічого зайвого: письмовий стіл, два стільці, дві шафи, темний килим на підлозі. Одне вікно було щільно зашторенетемними шторами. Кольорова гама відповідала холу — стримана, похмура.

За столом сиділа сама Каміла Шульга, схилившись над документами. Жінка середнього зросту й статури, з довгим темно-каштановим волоссям, зібраним у хвіст. У вухах ледь помітні сережки-гвіздики. Вона була одягнена в чорний піджак і спідницю до колін. Чорні туфлі без підборів залишалися невидимими для детективки за столом.

Коли Каміла підвела голову, Мирослава побачила її блакитні очі.

— Доброго дня, пані Мирославо. Прошу, сідайте.

Жінка поклала ручку на папір, а Мирослава зайняла місце.

— Перейдімо одразу до справи. Зник дуже цінний артефакт. І в нас дуже мало часу, щоб його знайти.

Каміла встала, підійшла до шафи й дістала фотографію. Поклала її перед Мирославою.

Детективка взяла знімок і уважно його роздивилася. На фото — діадема, виготовлена з платини, золота й срібла, щедро оздоблена дорогоцінним камінням.

— Тепер я розумію, чому такий поспіх. Діадема справді коштовна.

— Ні. Ви не розумієте.

Каміла нахилилась уперед, знижуючи голос, ніби збиралася довірити найбільшу таємницю світу:

— Якщо ця діадема потрапить не в ті руки, загине весь світ.

Мирослава звела брови. Поглядом вона ніби запитувала: «Серйозно?»

— Припустімо. Але невже ви зберігали її вдома? І чи маєте хоча б якихось підозрюваних?

— Де саме вона зберігалась — таємниця. Як і те, хто її викрав. Я й гадки не маю.

— Але артефакт такого рівня мав охоронятись дуже ретельно.

— Ви маєте рацію. Саме тому я підозрюю, що хтось із охоронців допоміг викрадачеві.

— Я так розумію, ви хочете, щоб ми взялися за розслідування?

— Так.

— Добре. Я обговорю справу з командою й зателефоную вам найближчимчасом.

— Я дуже чекатиму.

У блакитних очах Каміли Мирослава помітила благання. Але не подала вигляду. Попрощалася, взяла фотографію з собою — із дозволу замовниці — і її візитку.

Коли Мирослава вийшла, Каміла знову взяла ручку й продовжила заповнювати документи. Та думки її залишались у зовсім іншому місці — біля зниклого артефакту, чия відсутність могла вартувати планеті занадто багато.