Епілог

У королівському палаці Крайна була така метушня, що маленька Ельза вже з ніг збилася, намагаючись усе встигнути і нічого не проґавити. Сьогодні з Імперії поверталися йєрі, які побажали розірвати шлюб та повернутися на батьківщину, солдати, що служили у військах Імперії, напівкровки, що так і не знайшли собі місця десь за морем. Такі, як Ельза та Рой.

І найголовніше, сьогодні королева Крайна, Амеланіс ке Самай, яку Ельза все ще іноді називала міс Вейтс, виходила заміж.

Серед гостей була знать Крайна, що вціліла і ховалась у пустках після війни, знать Імперії і навіть сам Імператор – на знак примирення.

І ось уже гості притихли, жрець заговорив, звертаючись до богів та духів.

– Він хоче сьогодні просити руки сестри королеви – Ірлієн, – прошепотів Рой на вухо сестрі. – Імператор Скайнар.

– Тобі час відвикати колупатися в чужих головах, – штовхнула його в плече Ельза, посміхнувшись.

Ще одне весілля – це чудово. Ельза зрозуміла, що їй дуже подобається весілля.

Як і Рою.

Він не спускав погляду з королеви Крайна та лорда Ліама Тверга. Вони ніби світилися зсередини. І стільки ніжності, любові та щастя від них виходило, що у Роя серце вистрибувало з грудей.

Він був щасливий за міс Вейтс. Жінку, яку зустрів такою ж обірванкою, якою були і вони. Що поділила з голодними безпритульниками все, що мала. Що дала їм усе, про що вони тільки могли мріяти, у тому числі й материнське тепло, якого вони так потребували.

Рой був щасливий за королеву Крайна, яка отримала все, що їй належало. Пройшла через біль та апатію. І мала достатньо сил, щоб не піддатися зневірі.

Він був щасливий на юну дівчину, яка набула любові, щастя, підтримки. За майбутню матір…

Між його пальців ковзнула невелика луска, знайдена місячною ніччю в Русалчиній бухті в Керінг Треї. Тоді, коли вони ще тільки планували цю подорож. Всі його бажання справдилися, і настав час повернути лусочку морю.

– Чи згодні ви любити і поважати один одного і правити мудро та справедливо землями, які вам довіряють?

– Так! – в один голос відповіли король та королева Крайна.

І зал вибухнув оплесками та привітаннями.

І тільки Рой почув, як король Ліам, схилившись до вуха своєї дружини, прошепотів:

– Нарешті я впіймав тебе! І тепер ти ніколи від мене не втечеш!

Кінець