Розділ 25

Теплий вітерець, напоєний запахом мандарина та моря, увірвався у відчинене вікно, відсмикнувши тонкий тюль.

Я розплющила очі і відразу піднялася, намагаючись встати. Але світ закружляв.

Де я? Кімната була схожа на кімнати моїх батьків, але навряд чи вони збереглися б у такому чудовому стані. Хоча… так. Навіть нехай і вицвілий, але все ж таки знайомий мені гобелен висів на стіні. Це справді були покої батька та матері.

– Міс Вейтс… лежіть спокійно, будь ласка, – відразу защебетала Ельза, взявши мене за руку, і по тілу пройшло приємне м'яке тепло. – Ви нас усіх так налякали.

– Як? – почала я і замовкла від болю в горлі.

– З дитиною все гаразд. – вгадала мої думки Ельза. – І з вами буде, просто треба ще трохи відпочити. І з нами все гаразд. Все вже обійшлося. Ми всі у безпеці.

– Де... Ліам?! – прошепотіла я надтріснутим голосом.

Горло саднило і розмовляти було відверто боляче. Тому я просто вичікувально дивилася на Ельзу, але вона відвернулася, сховавши погляд. Погане передчуття скувало груди і навіть дихати стало тяжко.

– Ельза, тобі треба відпочити, – швидше скомандувала Ірлієн, наблизившись до ліжка і наповнивши кухоль якимось відваром. – Далі коридором є ще кілька уцілілих покоїв. Цілком пристойних. Вибери собі якісь і виспись, нарешті.

І дівчинка схопилася з ліжка, ніби намагалася втекти. А мені стало соромно.

– Випий, стане легше розмовляти, – допомогла мені піднятися сестра, підклавши під спину подушки. – Ліам повернувся до Імперії. Як і Скайнар.

Якщо можна було мене оглушити ще більше, то щойно вона це зробила. Я мало не випустила чашку, розплескавши її вміст прямо на ковдри.

– Як? І… ти дозволила? – Прошепотіла я, розуміючи, що зараз просто розридаюся від розпачу.

– Почнемо з того, що їх взагалі тут не мало бути! – досить різко відзначила Ірлієн. – І якби не твоя обручка…

Я мимохіть торкнулася безіменного пальця. Та вона все ще було там. Хоча це ще нічого не означало.

– Каблучка – потужний захисний артефакт. Але найкращий захисний артефакт будь-якої жінки – чоловік, котрий її кохає, – усміхнулася Ірен. – Щойно вона активувалася, твій наречений дізнався, де ти перебуваєш, і зміг відкрити портал. Хоч я й досі не розумію, як духи дозволили це, – а мені згадалися блакитні вогники, що прошивали моє тіло і не дозволили мені потонути. – Я й сама до ладу не можу сказати, як усе було. Занадто швидко та несподівано. Ліам та Скай, що вистрибнули з порталу. Крайнійці, що спустилися в чашу. Твоя магія… Зелені вогники, що наче рій піднялися в повітря… все це було так… нереально. Я схаменулась тільки тоді, коли Ліам витягнув тебе на берег, – Ірен шумно перевела подих. – Ти справді всіх нас страшенно налякала. Ельза ледь не довела себе до виснаження за цей час. А твій наречений... я думала, він зітре наших перевізників у порошок. Але поки Ельза не повідомила, що все позаду і з тобою все буде в повному порядку, з покоїв він не виходив ні на мить. Напевно, я мушу визнати… мені не траплялося ще так помилятися в людях. І… попросити у вас обох вибачення.

– Чому він не лишився? – здавлено запитала я.

– По-перше, тому, що вони обоє потрапили сюди всупереч волі Імператора. До речі, сам правитель серйозно хворий. Але це не означає, що він не зможе наостанок наказати позбавити голови твого нареченого. Та й полонених контрабандистів треба було доставити до Імперії. Думаю, що Керінг Трей очікують великі зміни. А по-друге… – Ірен зам'ялася. – Пробач, але я не встигла йому нічого розповісти, ні пояснити. Спершу було не до того. А потім він просто не став мене слухати. Сказав тільки, що не стане тебе неволити і нав'язуватись. Вибач. Я справді хотіла йому все пояснити.

Але я її вже не чула. У вухах стояв гул, а по щоках текли сльози. У мене навіть не було ні сил, ні бажання їх змахнути. Він не вибачив мене. Не прийде більше. Врятував життя, коли мені загрожувала небезпека, і зник.

– Я мушу повернутися, – прошепотіла я ніби не своїм голосом. А потім схопилася з ліжка, ледь не втративши рівновагу і не впавши на підлогу. – Я маю з ним поговорити. Пояснити…

– Ти не можеш, Амі, – сумно зауважила Ірлієн. – Тепер ти королева Крайна. Духи та предки визнали тебе, коли ти впала в озеро. Усі це бачили. І тепер ти просто зобов'язана прийняти свою спадщину. Твої люди чекають, коли ти прийдеш до тями, щоб присягнути на вірність, – кивнувши на відчинене вікно, наче вибачення, помітила сестра. – Їх залишилося мало, але вони чекали на тебе.

– Чому? – крізь сльози прошепотіла я. – Чому не ти?

Горло перехопило. Серце розривалося на частини. І мені хотілося послати все до демонів.

– Тому що так вирішила сама магія Крайна.