Розділ 21

Ранок в імператорському дворі починався далеко за полудень.

Чи потрібно говорити, що прокинувшись із першими променями сонця, після ранкових процедур я просто не знала, чим себе зайняти.

У Керінг Треї, напевно, вже вирувало життя. Відкривалися лавки, лотки та магазинчики. Хто-небудь та заглянув би в кондитерську за замовленням чи для того, щоб залишити нове. Ельза і Рой уже б носилися по ринковій площі, невинно блимаючи очима, але мотаючи на вус всі свіжі новини.

Навіть не підозрювала, що за всім цим так сумуватиму.

Серце стиснулося від спогадів про дітей. Як мені хотілося зараз повернутися в маленьке портове містечко... Сховатись від усіх цих придворних павуків, натяків імператора та вічного страху бути розкритою. Мені здавалося, що я ходжу по краю прірви. І тільки рука Ліама, що міцно стискає мою долоню, не дозволяє впасти або навіть піддатися паніці.

І все-таки я страшенно сумувала за дітьми. За Гаретом. Можливо, я не відправлятиму їх до Крайна з капітаном Кором. Якщо вони забажають, то я буду щаслива забрати їх до нашого з Ліамом будинку. Як же все ж таки радісно і тривожно було від цього «наш будинок».

Я перевела подих і визирнула у вікно. Благо вікна наші виходили на імператорський сад, і вид відкривався не стільки захоплюючий, скільки заспокійливий. Що в цих стінах мені було просто необхідне. Та й погода була надзвичайно чудовою. Після цих нескінченних дощів сонячний ранок здавався чимось нереальним.

Хотілося прогулятися, подихати повітрям, але поки Ліам не повернувся, я не наважувалась навіть штору відсмикнути. Все ж таки він пообіцяв не затримуватися. Що вже, він і йти не хотів. І якби не наказ Імператора прибути особисто на якійсь терміновій нараді, то він, здається, мене не залишив би одну. Духи, який у нього був винуватий вигляд.

Губ торкнулася легка мрійлива ​​посмішка, а в грудях щось здригнулося і затремтіло.

У двері тихо постукали, відволікаючи мене від роздумів.

– Увійдіть! – дозволила я, відвернувшись від вікна і рефлекторно схрестивши руки на грудях, ніби намагалася захиститися від настільки раннього для цього палацу візитера.

Двері відчинилися, і в кімнату ввійшла дівчина в сукні палацової прислуги, швидко присіла, зробивши кніксен, і завмерла, чекаючи моєї на все це реакції.

– Доброго ранку, леді Вейтс! – не підводячи голови, привіталася вона, поки я гарячково намагалась зрозуміти, що їй від мене потрібно.

– Доброго ранку! – кивнула я і жестом веліла їй піднятися, як колись робила леді Тверг.

– Його величність наказали передати, що він хоче бачити вас за сніданком, – відзвітувала дівчина абсолютно позбавленим емоцій голосом.

У мене все всередині перевернулося, а ноги наче приросли до підлоги.

– Це не зовсім пристойно. Хіба сніданок наодинці з чоловіком без нареченого не скомпрометує мене? – запитала я, намагаючись зберегти самовладання і не зробити якоїсь дурної помилки. Головне – зберігати спокій.

– Я не уповноважена обговорювати подібні речі. Вам краще поставити ці питання його величності. Але, – дівчина кинула на мене швидкий погляд з-під вій і тут же знову втупилася в підлогу, – на вашому місці, я залишила б їх при собі. Імператор не любить, коли з ним сперечаються.

Я ненавиджу, коли мене ставлять перед вибором без вибору. І на зміну переляку прийшла злість.

Я підняла підборіддя, скрипнувши зубами, підняла з кушетки теплу шаль, яку майбутня свекруха мені подарувала на випадок, якщо треба буде сховатися від сирих протягів палацу, рефлекторно торкнулася підвіски на грудях.

– Не примушуватимемо його чекати! – кинула я, навіть не потрудившись зробити вигляд, що рада такій увазі.

Я чекала, що дівчина проведе мене в бенкетний зал, але вона впевнено завернула за сходами до великих дверей, що, за моїми припущеннями, мала виходити на заднє подвір'я, прямо в сад. І я не помилилася у припущеннях. Як і в тому, що прихопила шаль. Хоча спочатку планувалося сховати за нею все, що могло б привернути увагу чоловіка. І незважаючи на те, що сукня і була дуже цнотливою за мірками палацу, але в компанії Імператора, провалитися йому під землю, мені здавалося, що я зовсім гола.

Погода, що з покоїв здавалась прекрасною, насправді виявилася сирою та вогкою. Доводилося швидко і акуратно пройти калюжі, що було дуже непросто в атласних туфлях, призначених для приміщень. І все одно я їх промочила, ноги миттєво задубіли, а мені вже хотілося вчепитися Імператору у фізіономію, щоб наочно продемонструвати, як «рада» я наданій честі.

Чи варто говорити, що до потрібної альтанки, в якій чекала мене вінценосна особа, я дісталася в найжахливішому настрої. Але все ж таки взяла себе в руки і присіла в реверансі.

– Доброго ранку, міс Вейтс, – вискалився у хижій усмішці його величність. Ну, може, не такий вже й хижій, але мені здалося, що все саме так. – Сподіваюся, вам добре спалося?

Я видавила усмішку, розуміючи, що йшлося про те саме принизливе для гідності юної леді заселення в одні покої з нареченим. Нормальна вихована дівчина зараз би закочувала очі і заламувала руки, але я не була ні нормальною, ні вихованою.

– Просто чудово!– запевнила я і зовсім не збрехала. Адже я дійсно міцно спала в обіймах Ліама, нехай це і вважалося чимось надзвичайним. – Дякую вам за турботу. Навряд чи я змогла б заснути на самоті в незнайомому місці.