Розділ 15

– Ліам, скажи, що знову трапилося? – вимагав відповіді жіночий голос, що увірвався в мій і без того не спокійний сон.

Я ледве розліпила повіки, але тут же скривилася від яскравого сонячного світла, що різало по очах. Дуже дивно, враховуючи, що в моїй кімнаті точно щільні гардини, навряд чи пропускають тонкі промінчики світла. Ну, тобто в кімнаті, яку мені виділили в будинку Ліама Тверга.

І одразу підскочила на ліжку.

Це не моя кімната.

Суворий інтер'єр, відсутність будь-яких дрібниць на кшталт квіточок у вазах або милих статуеток. Темні тони в інтер’єрі. Легкий безлад, наприклад, кинуті на спинку стільця піджак і сорочка.

Складно було не здогадатися, чия саме ця кімната. І від цього усвідомлення мені стало трохи погано.

Рефлекторно опустила погляд – і стало ще гірше. На мені була одна тонка сорочка і точно не та, що я вчора вдягала під сукню. Прокляття! Вчора...

Пам'ять швидко намалювала мені картини минулого дня. Кімната, яка так болісно нагадувала про дім. Зізнання Ліама, від якого вмить по шкірі поповзли мурашки. Поцілунок і печатка.

Печатка! Вчора мені здавалося, що я згорю живцем, а сьогодні вона мене знову не турбує. Я обережно стягнула бретельку з плеча, очікуючи побачити там страшну рану. Але ні. На місці мого тавра залишилися лише білясті лінії, що повторюють малюнок магічної печатки, якою колись усіх нас позбавили доступу до власної сили.

Знову згадався маг, що розглядав мене, як племінну кобилу. І я втягнула носом повітря, намагаючись відволіктися, заспокоїтися.

– Ні! – знову долетів до мене уривок розмови. І тільки тепер я зрозуміла, що він ведеться десь у коридорі. – Жодних модисток сьогодні не буде, я сказав!

– Як не буде? – обурювалася жінка, і зрозуміла, хто це: моя майбутня свекруха. – Я притягла до твоєї домівки кращих швачок королівства, щоб ти мені заявив, що не сьогодні, мамо?

– Їй зараз не до суконь, – стомлено пояснив Тверг. – А мені зовсім не до цієї розмови. Я втомився, мамо.

– Нічого фатального за ніч не трапилося, – фиркнула у відповідь леді Тверг, беручи до уваги тільки свою істинно правильну думку. – Я б знала. А у твоєї майбутньої дружини немає сукні, яку навіть як комплімент можна назвати «пристойна». Ви маєте кілька візитів найближчим часом, якщо ти все ще плануєш узаконити її перебування тут. Сам розумієш, що навіть тебе імператор не пощадить. До старості він став параноїком. Весь час чекає зради – так візьми і дай йому привід позбавити тебе магії. Або навіть голови.

Останні слова громом прокотилися коридорами, заглядаючи в кімнати і залишаючи напружену, важку тишу.

А в мене серце завмерло. Я здогадувалась і так, що Твергу може дістатись за те, що він не здав мене імператорові одразу. Але щоб усе було настільки серйозно... І мені стало страшно чомусь. Не за себе, за себе відвикла боятися дуже давно. За… Ліама.

– Вона зараз не готова, – через довгі хвилини, відповів Тверг. – Дай нам кілька днів.

– Тільки не тягни, прошу тебе, – вже без колишнього натиску відгукнулася Малайя Тверг. – Ти потрібний Імперії, Скаю. І своїй сім'ї, зрештою.

Скай, я так зрозуміла, це принц Скайнар. Дивно, що не імператору. Невже Тверг справді замішаний у чомусь…

Але поміркувати на цю тему часу мені не дали. Відразу ж почулися швидкі кроки, що віддалялися, за ними, через кілька миттєвостей, – важкі наближення, і я рвучко смикнула на себе ковдру. Так, що вкрила голову, але розкрила ноги майже до колін.

Двері трохи прочинилися, і, згодом, у кімнату все ж увійшов Ліам. І тільки тоді я трохи опустила ковдру, кинувши на нього обережний погляд.

Виглядав він не дуже добре. Наче не спав усю ніч. Хоча швидше навіть так, наче його запрягли в поштову карету і прогнали за цю ніч через усю Імперію. Щоки запали, і риси обличчя загострилися, під очима залягли темні кола. І щось у моїх грудях здригнулося, навіть горло перехопило.

– Як ти почуваєшся? – спитав Ліам, підійшовши ближче до ліжка і обмацавши мій лоб.

Я трохи зніяковіла від його близькості, від спогадів про минулий вечір, про поцілунок. Але тут нахмурилася.

– Краще, ніж ти, зважаючи на все, – відповіла я, помітивши піт на лобі, гарячковий блиск в очах… – У тебе жар.

– Зі мною все гаразд. Потрібно відіспатися, і все пройде, – відмахнувся Ліам і навіть спробував підвестися, але я перехопила його руку.

– У такому разі, цього разу моя черга доглядати за хворим, – непохитно вирішила я, махнувши рукою на свій неналежний вигляд, вилізла з-під ковдри і відразу стрибнула на холодну підлогу. Про те, що саме Ліам мене переодягав, мені думати зовсім не хотілося. – Я зараз!

– Тапки та халат, – нагадав Тверг, посунувши ногою теплі тапочки та кивнувши на крісло, в якому лежав згаданий халат. – Прохолодно!

І мимоволі посміхнулася. Це було так… така дрібниця, але така справжня.

– Лягай у ліжко! – скомандувала я, одягнувшись і взувшись.

І лише після цього вилетіла у коридор. Швидше інтуїтивно знайшла кухню і злякала відразу і Талін, і пишнотілу тітоньку, що клопоталася біля плити. Обидві тут же присіли в кніксені, через що на сковорідці згорнувся і згорів бекон. Мабуть, вони рідко бачили на кухні скуйовджених, непричесаних і невмитих міс у халаті та тапках.