Розділ 13

Темрява відхлинула різко.

І все одно я боялася не те що поворухнутися, навіть очі розплющити. Вся моя увага була зосереджена на гарячих руках, що палили, стискаючи мою талію, а в голові билася єдина думка: «Що він зі мною тепер зробить?»

У роті пересохло, і пальці, що вчепилися у відвороти піджака, просто заніміли так, що я не могла їх розтиснути.

А ще... на язиці осідала гіркота через те, що ось так, одним махом, одна ревнива дурниця перекреслила всі мої плани та надії звільнити сестру. Одним широким жестом підписала смертний вирок. І що тепер буде з Роєм та Ельзою?

А про те, що моє дурне серце розривалося від того, що несмілива довіра між мною та Ліамом розсипалася, як пісочний замок, я зовсім намагалася не думати. Як пояснити йому свою брехню? Що тепер брехати, щоб не розкрити правди? І чи повірить він мені?

– Вам знову погано? – спитав лорд Тверг голосом, позбавленим емоцій. Наче цікавився цінами на редиску на недільному ярмарку. Чи це мені так здалося?

– Ні, – сипло відповіла я, розтиснувши пальці і, нарешті, розплющивши очі.

І тільки тепер зрозуміла, що ми опинилися у моїй оселі. У Керінг Треї. І спохмурніла, кинувши на Ліама Тверга нерозуміючий погляд.

– У вас є півгодини на збори, – зронив він, відвівши погляд.

– І що потім? – здавлено поцікавилася я. А слідом у мене вирвався нервовий смішок: – Я ж мушу знати, що мені прихопити з собою у в'язницю.

Лорд Тверг кинув на мене трохи засуджуючий погляд і похитав головою.

– Якби я планував відправити вас у в'язницю, то ми вже були б там. Ми повертаємось до столиці, йєрі Амеланіс. Думаю, далі грати у вашу гру немає потреби.

А в мене разом вилетіло повітря з грудей, і земля хитнулася під ногами так, що я мимоволі вчепилася в його руку, боячись втратити рівновагу. Він знав? Як давно він здогадався? Чому тільки зараз зізнався? І що тепер планує робити?

Прокляття! Питання штовхалися в моїй голові, нагромаджувалися і перемішувалися, але жодного поставити я так і не наважувалася.

Просто дивилася в його обличчя, намагаючись без слів розгадати його думки. Безрезультатно, треба сказати.

– Міс Вейтс, – гукнув мене переляканий голос Ельзи. І я відсахнулася від мого нареченого.

– Так, Еллі, – обернулася я до завмерлої біля дверей дівчинки і ледь не розплакалася, помітивши в її очах застиглі сльози.

– Ви їдете? – сльозливим голосом запитала вона. – Назавжди?

– Не назавжди, – намагаючись говорити впевнено, відповіла я. – Просто мені потрібно ненадовго відлучитися до столиці. З лордом Твергом. Сподіваюся, ти допоможеш мені зібрати мої речі? – я перевела подих, завдяки всім відомим мені богам за те, що голос не зірвався. І вже звертаючись до Тверга, запитала: – Ви дозволите мені побути наодинці з дівчинкою?

– Якщо обіцяєте не робити дурниць! – кивнув мій наречений.

Чи ким він там вважає за краще тепер бути? Тюремником? Коханцем? Катом?

– Я не дурна і розумію, що мені нікуди подітися! – прошепотіла я, не приховуючи гіркоти, що проскаувала в словах.

– Минулого разу вам вдалося втекти, йєрі Амеланіс. І я надто довго вас шукав, щоб знову проґавити.

– Минулого разу мені не було чого втрачати і за кого відповідати, – викарбувала я, роблячи крок назад і збільшуючи відстань.

– Ви можете забрати дітей з собою, якщо забажаєте, – дозволив лорд, ледь примружившись і дивлячись на мене тим поглядом, що прошиває наскрізь.

Ще чого! По-перше, я сама не знала, що чекає на мене в столиці. Як вирішив мене покарати за зганьблену честь мій колишній наречений. Що вирішить імператор, коли Ліам притягне мене до двору? Куди було забирати ще двох напівкровок?

Страшно уявити навіть, чим їм може обернутися розкриття таємниці їх народження.

– Не зараз, – мотнула я головою. – Півгодини?

Ліам Тверг ствердно кивнув, і я, намагаючись не гаяти часу, попрямувала до своєї кімнати.

Ельза бігла поруч, опустивши голову. Добре, що я не бачила її очей, інакше ніби розплакалася.

І тільки коли двері зачинилися, я, присівши навпочіпки, гаряче зашепотіла Ельзі на вухо.

– Ти мусиш мені допомогти, Еллі, – зачастила я, переконавшись, що дівчинка уважно мене слухає. – Коли Рой повернеться, скажи йому – нехай знайде капітана Корна і передасть йому, що незважаючи ні на що – наша домовленість в силі, – якщо раптом, то маю бути шлях відступу. – А ви з Роєм чекайте на мене там, де русалки втрачають лусочки на світанку після Дня народження Імператора.

Ельза слухала мене уважно, трохи примружившись і киваючи після кожної вказівки. Неначе вмить подорослішала на кілька років.

– Все буде зроблено, – пообіцяла вона мені і тут же тихо попросила: – Ви тільки повертайтеся за нами.

О духи! Як обіцяти? І як не повернутись, якщо зможу вирватися вдруге?

– Я дуже постараюся, – рвучко обнявши дівчинку, чесно зізналася я. – А тепер мені треба зібрати речі.