Розділ 11

– Міс Вейтс, – смикнувши мене за рукав, ледь чутно гукнула мене Ельза. – Ви не жартували, коли казали, що купите мені нову сукню?

– Ні звичайно! – відповіла я, розглядаючи готові сукні для маленьких міс під здивованими поглядами продавщиць і модисток. – Тобі подобається блакитний колір? – Витягнувши найсимпатичнішу, на мій погляд, сукню і приклавши його до Ельзи, що вмить застигла, запитала я. – Чи, може, пісочний? – продемонструвала я іншу, не менш гарну сукню.

– Обидву гарні! – зніяковіла дівчинка, так і не наважившись навіть доторкнутися до майбутніх обновок.

– Значить, обидва й приміряй! – наказним тоном звеліла я, вручивши Ельзі сукні та кивнувши одній із продавщиць, щоб та допомогла юній міс.

Дівчина в фартуху модистки і на вигляд трохи молодша за мене окинула здивованим поглядом спочатку мене, потім Ельзу і Роя, що тупцював неподалік стелажу з дамськими капелюшками. Але, мабуть, ухвалила правильне рішення не коментувати чергове блаженство найекстравагантнішої міс Керінг Трейя. І правильно.

Я не спала всю ніч і тепер була в настрої дуже кровожерливому. Але намагалася тримати себе у руках.

Заснути мені, як не дивно, заважав лорд Ліам Тверг. Не власною персоною, слава духам. Але від того не легше. Варто заплющити очі, як мені здавалося, що я знову на березі моря. І він недозволено, просто непристойно близько. І тут же починала лаяти себе, що зволікала і не відсторонилася відразу.

Ні, я не була дурна і наївна. І чудово розуміла, що не просто так образ лорда Тверга переслідує мене і вдень, і вночі. Не просто так при кожній зустрічі у мене щось завмирає у грудях. А слова Роя, вимовлені напередодні ввечері, змушували серце битися частіше.

І водночас усе це настільки безглуздо та недоречно. Занадто багато «але» у цій історії. І мені треба викинути з голови всі ці мрії та думати про те, як пробратися до імператорського палацу.

Це тобі не будинок градоначальника, куди відчинилися двері для дивакуватої пані, яка привертає увагу своєю самостійністю, сміливими ідеями та непокірністю. Імператорський палац охоронятимуть із особливою ретельністю.

І, швидше за все, мою ілюзію змете, як порошинку ураганом, якщо спробувати пройти під виглядом прислуги.

Отже, треба подумати або про грим, або про інший шлях...

– Міс Вейтс, – гукнула мене Ельза, крутячись перед дзеркалом у блакитній сукні, що так красиво підкреслює колір її очей.

Сама дівчинка просто-таки світилася від щастя, і я мимоволі теж усміхнулася. Все ж таки іноді нам для щастя потрібно так мало – нова сукня і трішки впевненості в собі.

– Ти неймовірно гарна! – констатувала я. – Давай ще й другу приміряй.

На що Ельза посміхнулася і знову помчала у примірочну.

– А ти, Рою? Тобі нічого не потрібне? – все ж таки відволікла я задумливо смикаючий ремінь на вітрині хлопчика.

– Ні, – хитнув він головою. Але потім залишив ремінь у спокої і обернувся до мене. І знову цей серйозний погляд. – Я сьогодні випадково підслухав розмову Роузі та тієї служниці, про яку згадував раніше.

Я вмить напружилася і наблизилася до Роя, щоб уникнути випадкових вух.

– І що? – Хлопець підібгав губи, ніби роздумував про те, чи важливо те, що він почув. І чи варто мені про це розповідати. – Рою, якщо вже ти почав...

– Так, міс Вейтс, я все чудово розумію, – кивнув він. – Просто… Роузі не казала нічого такого. Вона взагалі частіше мовчить останнім часом, ніби відчуває, що ми її пыдозрюэмо. А ось молода служниця з дому Уоренсів... Не знаю, чи корисно вам це знати, але вона казала, що міс Емілі Уоренс учора ввечері вирушила порталом у невідомому напрямку. Толком не пояснивши навіть матері, куди прямує. Місіс Уоренс весь вечір скаржилася, що винен у всьому ваш поганий приклад, – Рой кинув на мене острегливий погляд, але я кивнула, щоб продовжував. – Загалом, Емілі сказала всім, що за покупками до святкування на честь Дня народження імператора. Але навіть слуги цьому не дуже повірили.

Ось як!

Від таких новин мені чомусь стало тривожно. З чого б Емілі Уоренс, дочці градоначальника Керінг Трейя, дівчині, якій завжди доставляли все найкраще прямо з кораблів – зриватися проти ночі і майже без розголосу темрява знає куди? Це, м'яко кажучи, дивно. А зважаючи на останні дії міс Уоренс, то й зовсім – лякаюче.

– Міс Вейтс, кажуть, що у вас з нею стався скандал, і вона точить зуб на вас, – пошепки продовжив Рой.

– Чутки в Керінг Треї повзуть, як сарана по пшеничному полю, – похитала я на це головою. – Звідки такі відомості?

– Кажуть, – знизав плечима Рой, явно сподіваючись залишити при собі свої маленькі таємниці. – Я це до того, що Емілі Уоренс не така проста, як здається. Про неї різне говорять.

Рой помовчав, підбираючи слова, як часто робив, коли ще думав, чи варто розповідати все одразу.

Але в цей момент двері відчинилися, і в магазинчик увійшла не хто інший, як Емілі Уоренс. Прокляття, ніби з язика зіскочила.

– Силін! О Єдиний, як же я рада тебе бачити! – розпливлася в щасливій усмішці донька градоначальника і, минаючи модисток, що кинулися зустрічати дорогу гостю, наблизилася до приголомшеної її привітністю мене. – Я шукала тебе півдня!