Розділ 9

– Ви б ще лежали, міс Вейтс! – радила моя камеристка, але дріботіла за мною слідом до самих вхідних дверей. – Ви вчора ще ледве дихали.

Чиста правда. Але сьогодні мені все здавалося просто нічним кошмаром. І найменше вірилося, що позбавив мене від нього – лорд Ліам Тверг. Цей факт геть-чисто вибивався з образу, який у мене створився з того самого моменту, як я дізналася, що він повинен стати моїм чоловіком. Та що там… вся його поведінка, його слова, навіть його натяки відкривали мені іншого, незвичного людського лорда. І найжахливіше, що я хотіла вірити, що він і справді такий – спокійний, співпереживаючий, з ніжною ледь помітною усмішкою на губах.

Вмить згадалося і те, як він готував мені каву, насвистуючи незнайому мелодію. І жар його рук, що притискують мене до грудей. І власні відчуття… Прокляття! Це магія?!

Що він зі мною зробив? А головне, навіщо? І… невже не помітив нічого дивного, застосовуючи магію?

Ірлієн часто казала, що одного дотику часом вистачає, щоб маг відчув силу мага. А в деяких випадках і торкатися не потрібно. І лорд Тверг нічого не відчув? Чи моя печатка все ще блокує мою силу?

Як би перевірити? Адже збожеволію, припускаючи и здогадуючись!

Тому я просто вдягла капелюшок, щоб захиститися від сонця, що незвично жалило з самого ранку, і рішуче відчинила двері.

– Зате сьогодні чудово почуваюся, – відмахнулася я від такої нав'язливої ​​турботи своєї камеристки. – До того ж справи не чекають!

А їх у мене було – просто сила-силенна. І не лише у кондитерській.

– Ви себе не бережете! – пробурчала Роузі, подаючи мені парасольку. – Порядна міс повинна дбати про себе, про будинок і думати про заміжжя.

І такий при цьому погляд вона на мене кинула, ніби намагалася розглянути особистість мого гаданого нареченого за формою мого носа і кольору райдужної оболонки. О духи і предки, треба було б попросити Роя уважніше поспостерігати за камеристкою.

– У такому разі я не маю жодного уявлення про порядність і не прагну щось розуміти, – підсумувала я, відвернувшись і тим самим натякаючи, що розмова закінчена.

На сьогодні у мене було надто багато планів, і суперечки з Роузі в них жодним чином не вписувалися.

Для початку мені потрібно було підігнати справи в кондитерській, виконати замовлення, які я мала зробити ще вчора. І скласти перелік необхідних продуктів.

Але найголовніше – відвідати Русалчині печери. Бажано, перш ніж стемніє. З цим місцем пов'язані не лише старі легенди, а й нинішні не надто приємні історії. У тому числі й зникнення людей. І нехай приписують злочини русалкам, я була схильна підозрювати реальніших істот. Тих самих контрабандистів, у тому числі капітана Корна. Цікаво, чи це він приклав руку до недавнього замаху на мене? Чи все ж таки хтось інший?

Хоча навряд це його рук справа. Все ж у нього була сила-силенна можливостей позбутися мене і раніше.

А тоді хто?

– Буря готова, – як завжди трохи похмуро і небагатослівно повідомив мене Гарет, вирвавши тим самим із глибокої задуми. – Дозвольте мені керувати?

Я широко та щиро посміхнулася.

– Гарет, я все ще тобі не подякувала за порятунок! Якби не твоя допомога, то важко уявити, що зі мною могло статися.

– У цьому моєї заслуги майже немає, – похнюпившись, пробурмотів конюх. – Це все Рой... він почав бити на сполох.

– Йому я подякую окремо, – кивнула я. – А ти маєш навчитися приймати те, що справді заслужив. І сьогодні маєш вихідний. Розважся. І ні про що не думай!

Але Гарет насупився і хитнув головою.

– Я не втомився, міс Вейтс! Мені не потрібні вихідні. І я хотів би сьогодні правити Бурею.

Дивне бажання. Але я лише знизала плечима.

– У такому разі, я залишаю за собою право дати тобі кілька вихідних, коли ти сам того забажаєш. Тільки не відмовляйся відразу, – запобігла черговим запереченням. – Коли вони тобі будуть просто необхідні.

– Як накажете, міс Вейтс! – прогудів Гарет собі під ніс.

От і славно. А тепер мені потрібно було в кондитерську, але знову всі мої плани пішли навперейми.

Ледве Гарет вивів Бурю за ворота, як у хвіртку влетіла молоденька служниця, яку я, здається, раніше вже бачила в будинку Уоренсів. Її щоки розчервонілися від спеки і швидкої ходьби, темне пасмо волосся змокло, вибившись з-під чепчика, і прилипло до надто високого чола. Що нітрохи не псувало дівчину. І виглядала вона, незважаючи на просте плаття прислуги – цілком симпатичною.

– Я вибачаюсь, – звернулася вона до застиглого на місці Гарета. – Як я можу побачити міс Вейтс?

– Я вас слухаю, – наблизившись до дівчини, озвалася я.

– Доброго ранку, міс. Мене звуть Амалья, я прислужую панам Уоренсам, і місіс Ребекка Уоренс послала за вами.

– Щось таке термінове? – нахмурилася я, відчуваючи, як серце здійснило кульбіт і ухнуло в живіт.

Що їм від мене треба? Чи точно я була потрібна Ребеці Уоренс? Може, це все ж таки бажання іншої представниці цього будинку?

– Вона почала підготовку до прийому на честь дня народження нашого найсвітлішого імператора, – пояснила Амалья. – І їй необхідно з вами порадитись і обговорити дещо… ви вибачте мені, якщо я не уточнятиму. Я лише тиждень на службі. І пані все ще вважає мене невмілою.