Розділ 7

– Міс Вейтс, ви зовсім нічого не їсте! – пожурила мене Роузі, вирвавши з моїх нелегких роздумів.

Я кинула неуважний погляд на свій сніданок, що складався з вівсянки та фруктів, і усвідомила, що не можу проковтнути жодної ложки.

– Дякую, Роузі, але в мене щось зовсім немає апетиту, – відсунула я тарілку з кашею і налила із заварника чай. – Можеш прибрати все це!

– Не вечеряли, тепер ось і не снідаєте… ви так зляжете. Ви вже бліді. Не здивуюсь, якщо хвороба вже підкралася.

– Припини наводити жаху і займися справами, Роузі, – обірвала я її, поки вона мені не вигадувала чогось страшного, смертельного і, звичайно ж, невиліковного.

Якщо різкуватий тон і зачепив жінку, вона ніяк цього не показала. Мовчки забрала тарілку і вийшла геть зі їдальні.

Я справді стаю нервозною.

Розмова з Твергом породила нескінченну кількість здогадів, питань і сумнівів.

Про те, що справи капітана Корна не кришталевої чистоти, я здогадувалась і раніше. Точніше, про це ділилися напівпошепки і за великим секретом. А як відомо, таємниця, поділена на трьох – миттєво стає відома всім.

Почасти саме слава капітана як ризикового настільки, щоб провертати справи прямо під носом у правоохоронців, і привела мене до нього. Його безстрашність і любов до ризику для реалізації моїх планів були набагато більшим плюсом, ніж проблеми із законом – мінусом.

Рівно до вчорашнього вечора.

Мені тепер ставало зрозуміліше, до чого прохання капітана.

Тверг тут не по мою душу, а по душу капітана Корна. А я надто зациклилася на собі, щоб припускати таку просту, здавалося б, відповідь.

А наша з ним зустріч просто випадковість.

Не найприємніша випадковість, що могла зі мною статися за останні роки, але... ніхто не застрахований від подарунків та сюрпризів долі. Потрібно просто приймати їх з розумом.

Такі висновки, здавалося, мали б мене заспокоїти. Навіщо поїдом їсти себе здогадами і безпідставними підозрами, якщо відповідь така проста і лежить на поверхні? Правильно, абсолютно ні до чого. Але був ще момент, який мені не давав спокою – його останнє питання. До чого воно було?

Згадуючи нашу з ним розмову, я завмирала, і від того питання у мене в грудях щось здригалося, обривалося… навіть не від питання, а від тону, яким воно було поставлене. Саме цей момент я прокручувала в пам'яті знову і знову до самого ранку, так і не зімкнувши очей. Саме він позбавляв мене спокою і ставив у глухий кут.

Якщо він мене впізнав, то чому не заарештував? Що йому від мене треба? Що за гру він веде зі мною і чого намагається досягти? Щоб у мене стався нервовий зрив? Чи щоб я сама прийшла до нього з повинною?

Чи в нього якісь інші, зовсім невідомі мені цілі?

Я нервово стиснула кулаки і, кинувши погляд у чашку з чаєм, зрозуміла – охолонув.

Здається, зі сніданком сьогодні не склалося зовсім.

Я зітхнула і, відсунувши чашку, піднялася з місця.

Вперше за два роки мені нічого не хотілося. Навіть виходити з дому, а тим більше – працювати. Хіба що залізти під ковдру з головою та послати весь світ до пекла. Але все одно вперто начепила капелюшок, прихопила сумочку і рушила до виходу.

– Міс Вейтс, – вже біля самих дверей мене наздогнав Рой. – Можна на пару слів?

Такий серйозний тон у виконанні хлопчика десяти років... Виглядало дуже кумедно, але я утрималась від посмішки, навпаки – насупилась.

Що Рой не став би мене турбувати без важливої ​​причини, я засвоїла дуже давно. Він взагалі, здавалося, остерігався зайвий раз мене гукнути, ніби не хотів мені заважати самою своєю присутністю.

– Звичайно! – кивнула я, штовхнувши двері і кивнувши йому на вихід. – Тут поговоримо чи ти проводиш мене до магазину?

– Краще проведу, – через мить вирішив Рой. – Ельза, не висувайся сьогодні назовні, – крикнув він через плече і пройшов на вулицю повз мене, навіть не дочекавшись відповіді сестри.

І тільки коли ми сіли в двоколку, якою я сьогодні вирішила правити самостійно, незважаючи на похмурі погляди Гарета, Рой, ніби між іншим, почав викладати суть питання.

– Вчора мене перехопив на ринковій площі матрос із «Пісні наяди», – заговорив хлопчик, коли наш будинок уже залишився далеко позаду. – Звелів передати вам, що капітан чекатиме вас увечері в таверні "Три кружки". Сказав, що ви знаєте, що він хоче з вами обговорити.

Може, й не знала, але, здається, здогадувалася. Це непогано, мені теж не завадило б поставити йому кілька важливих питань і уточнити деякі деталі. Єдине, що мені не подобалося – місце, де капітан призначав зустріч. Воно мало не найдобрішу славу. І не молодій дівчині вештатися такими закладами.

– Я б на вашому місці послав його в… – Рой кинув на мене швидкий погляд і виправився. – Втім, не мені вам вказувати.

Я шумно перевела подих і знову свиснула, пускаючи коня кроком. Саме так, як спочатку мав намір порадити Рой, мені й слід було вчинити. І щось подібне навіть на язику крутилося. Але...

– Чому ти не сказав мені цього вдома? – Поглянувши на хлопчика, запитала я.