Розділ 6

Чорний туман буквально відринув у той момент, коли я, здавалося, задихнуся. Я судорожно вдихнула, хапаючи повітря ротом і відчуваючи, як стисло горло, голова пішла обертом, а земля гойдалася під ногами.

– Прокляття, – промовив хрипким голосом у мене над вухом лорд Тверг, і голос його здався мені надто гучним. Болісно голосним.

Ривок. Гаряче дихання обпалило обличчя. Здається, він підняв мене на руки, і вже за мить я напівсиділа-напівлежала в глибокому кріслі, відновлюючи подих. Світ потроху набував звичних рис, фарб і запахів. Один аромат особливо дурманливий – і я навіть знала, кому він належить. Саме його хотілося вдихати знову і знову до запаморочення.

– Ви що собі дозволяєте? – скрикнула я, усвідомивши, що Тверг тим часом розпускає тасьми плаща і вже дістався і до верхніх гудзиків сукні. Це він що зі мною збирається робити? Різко рвонулася, з силою відштовхнувши лорда, але здається, він відступив виключно з власної волі. – Навіть не думайте… я…

– Взагалі-то, я намагався послабити тасьми, щоб... вам дихати стало легше, – образився в кращих намірах Ліам Тверг, підібгавши губи, але глянув на мене, подумав і простягнув мені склянку з водою. – Вперше переноситеся нестаціонарним порталом? Так буває за першого контакту з темною магією. Благо лише першим.

Прозвучало якось зловісно. Темної магії в Крайні в принципі не існувало. Наші маги черпали силу з природи та знань стародавніх духів нашої землі. І, чесно кажучи, магія крові, некромагія, та й будь-які темні ритуали в наші землі прийшли разом з людьми.

– Я просто не дуже добре реагую на обійми малознайомих чоловіків, – кинула я, зробила ковток води та відставила склянку на маленький столик ліворуч від крісла. Потім спробувала встати, але звалилася назад. – А ще я реагую погано на те, що мене незрозуміло з чого тягнуть невідомо куди з незрозумілими цілями. Не хочете пояснити, що це все означає?

Мій голос звучав дуже твердо і впевнено, чого не можна сказати про те, що діялося у мене в душі. Мене з головою накривала паніка, і я зовсім не знала, що мені робити і як викрутитись із цієї ситуації.

Духи і предки, невже я вас настільки прогнівила, що мене переслідують лише одні неприємності.

Місце, куди мене притягнув його світлість, мало схоже на допитну чи хоча б кабінет слідчого. Швидше на кімнату на заїжджому дворі. І якщо чесно, легше від цього на душі не ставало.

Особливо мене чомусь збивало з пантелику ліжко, що притягувало погляд червоними простирадлами.

– Не звертайте уваги, – простеживши за моїм поглядом, хмикнув Ліам Тверг. – Заїжджий двір переповнений, і номер для молодят – єдине, що мені змогли запропонувати, – і тут же посерйознішав, погляд його знову поважчав, а в голосі продзвеніла сталь. – Що ж до решти ваших питань, я вже вам пояснив – мені від вас треба почути кілька чесних відповідей. І від результату нашої розмови залежатиме те, куди ви поїдете з цієї кімнати – додому чи…

«Чи» було настільки промовистим, що в моїй уяві вмить намалювалися і плаха, і каземати, і навіть диба, а також інші захоплюючі атракціони.

Ось що йому від мене треба? Якщо він мене вже розкусив, то чому не переходить до рішучих дій? Якщо ні, то чого прилип до мене, як муха до меду?

– Дивне ви вибрали місце для розмови! – підкреслила очевидне я, збираючись із залишками самовладання і намагаючись не видавати своїх істинних почуттів.

– Віддаєте перевагу допитним і гартованому залізу? – незворушно уточнив лорд.

Чомусь в мене язик прилип до піднебіння, а пальці похолонули і заніміли.

– Я слухаю вас!– слабким голосом засудженого до смерті видихнула я.

Ліам Тверг криво усміхнувся і сів у друге, таке саме, крісло. На перший погляд, могло здатися, що він розслаблений. У мене навіть закралася шалена думка спробувати втекти. Але по-перше, я не уявляла, де я перебуваю, а по-друге, щось мені підказувало, що ця розслабленість дуже оманлива.

– Що ви робили в Ейріху? – запитав він, через довгу паузу.

Здалеку, значить, починає. Я вже приготувалася вигадувати правдоподібну відповідь на запитання: "Як вам вдалося роздобути портал, щоб втекти з монастиря?", щоб не видати Ірен.

Але й це питання було нітрохи не кращим.

І що йому відповісти? Він стежив за мною? Чи знає, що я була у магістра Білвера? Чи ні?

– Гостювала у старого знайомого, – вирішила я, що здаватися ось так одразу не буду. Навіть не так, тягтиму стільки, скільки зможу.

– А ім'я знайомого? – примружився лорд Тверг, і мені здалося, що його обличчя скам'яніло. Тільки на щоках заходили жовна.

А мені стало страшно. Тому я шумно видихнула і відповіла:

– Еллоїн Білвер.

Брови лорда знялися вгору від подиву, але потім він відкинувся знову на спинку крісла і насупився, явно не уявляючи, як реагувати на таку заяву.

– Дуже дивні у вас смаки, – хмикнув Тверг.

То він мені що зараз ось так приписати збирається? Зв'язок… інтимний?

Від подібної думки я спалахнула:

– А у вас не найприємніші натяки! – розлютилася я, на ходу хаотично вигадуючи історію, в яку повинна повірити і сама. – Магістр Білвер старий знайомий мого батька. І я іноді навідуюсь дізнатись про його самопочуття. Та й у принципі про його справи. Хто з ним знайомий, зрозуміє причини мого, та й татусевого занепокоєння.