Глава 2

Як у воронку мене затягував жах, я бачила западню, я її розуміла, але однаково в ній опинялася. Я прокинулася від власного шаленого серцебиття й липкого відчуття страху. Годинник показував половину 5 ранку, у ліжку мені не хотілося залишатися, пішла у ванну. Ввімкнула гарячу воду й декілька хвилин просто постояла, дістала шампунь намилила голову, ще трішки постояла дістала маску для волосся. Прості й звичні рухи заспокоїли. Жах відступив, і навіть дихати стало легше. Після душу залізла в улюблений халат і пішла на кухню варити каву. Ну що ж, ранок розпочнеться раніше ніж я планувала. Пила каву і складала плани на день. Свою буденну роботу я поки що зможу залишити на напарницю, а от усі мої плани кружляли довкола зникнення Поліни. Синові приготувала суп і сендвіч, викликала таксі й поїхала за машиною, яка так і залишилася в мене на роботі. Злорадно набрала номер Бойка. Відповів сонний голос.

— Прокидайся! Уже сонце очі відкриває. Страшенно хочеться поговорити. Буду за 20 хвилин.

— Власта, за що ти мене так ненавидиш? — прошипів він.

— О 6 ранку я сама любов. — збрехала я, бо щиро ненавиділа в даний момент весь білий світ.

Положила телефон у сумку, розрахувалась з таксистом і пересіла у свій рідненький автомобіль. По дорозі заїхала на заправку й купила дві кави.

Бойка я зустріла перед його парадним. Виповз він із траурним виразом обличчя, але в машину сів. Простягнула каву, йому чорну, собі взяла лате.

— Ну, що сталося, за що ти мене витягла в таку рань із ліжка? — позіхав він у весь рот.

— А мені за що підсунув Полянського? — лагідно запитала я.

Сергій відвів погляд у сторону.

— Там, щось незрозуміле. Може ти зможеш допомогти. — видав він, понуро розглядаючи свій стаканчик із кавою.

— Бойко я не гадалка. Я не слідчий. Я не вмію шукати зниклих дітей. Ти мене навіщо звів із цим оголеним нервом, від відчаю і страху за свою дитину батьком?

— Ситуація була така нехороша. — визвірився він. — Я ж теж людина.

— Коротко, чому там усе так погано?

— Не знаю, історія майже містична. — видихнув він. — Дівчина пропала серед ночі. Усе. Ніхто нічого не бачив і не чув. Ми нічого не змогли знайти. А ми шукали. Жодної зачіпки, жодного свідка, там камер, як у собаки бліх і якимось дивом вони не працювали, жодна з них. Територія охороняється. А дівчина зникає з будинку,  який теж стоїть на сигналізації. — розпалювався він переливати від ситуації все й так погано до ситуації то все підступи темних сил. — Полянський цей ще темний на всю макітру. — буркнув він.

— Сергійко, не нагнітай. Печаль твою я почула, але не зрозуміла. Тому, давай ще раз. Що з колом близьких людей?

— А, нічого. У всіх, крім Полянського, стовідсоткове алібі. І все впирається в нього, таким жирним натяком. Та, мені мало віриться, що то він винен. А якщо це не близькі люди, то думати про якого новоявленого…- він замовк і хмуро покосився на мене. — Йосип драний, як же мені все це не подобається.

— Може хтось бреше?

— Слухай, ми першим чином перевірили всіх рідних. І я жодного разу не Бог, щоб знати все напевне.

— А що там із вітчимом Поліни?

— Домогосподарка разом із дружиною підтвердили його алібі, а ну й ще камери показали, що з дому ніхто не виходив.

— Ти ж знаєш в Україні щорічно зникає понад 5000 дітей. І майже 75 % зниклих дітей це підлітки від 13 -17 років, які йдуть з дому. Якщо їх умовно розділити на дві групи то перші йдуть з інтернатів та неблагополучних сімей, а в других - перехідний вік, а тут і кохання, і непорозуміння з батьками, і бажання самотності.

— І за статистикою 86 % дітей знаходять у перші дні. — тяжко зітхнув Бойко. — І ми перевірили прилеглі території: підвали, люки, підземні комунікації, зруйновані будівлі, траншеї, кар’єри. Тому, мені так сильно не подобається ця справа. Є зниклі діти, доля яких нам так і ніколи не стає відомою. Не хотілося б…- він не закінчив речення, але й так було зрозуміло, чого йому б не хотілося б.

— Я тебе так зараз ненавиджу. — прошипіла я. Він тільки опустив очі додолу. — У кожного з батьків холоне кров, коли він читає, про зниклу дитину. Інстинктивно виникає думка, а якщо й моя дитина зникне, її заберуть, вкрадуть, або втече з дому. Я знаєш, уявила якби я отак прокинулася, а моєї дитини не було дома. І від таких думок мені хочеться бути подалі. Тому давай ще раз, що робили?

—Найперше збирали інформацію про зниклу дитину. — дивився вовком на мене Сергій. — Її звички, інтереси, стан здоров’я. Аналізували про що говорила дитина останнім часом, чи з задоволенням ходила до школи, Перевірили місця її найбільш вірогідного виявлення.

— І що назбирали? — підняла я брову.

— Що Поліна Полянська вела дуже активне соціальне життя, мала масу контактів, захоплень і інтересів. І всі про неї відзиваються, як про вкрай позитивну дівчину. Виховувалася в благополучній родині. Громадські обов’язки виконувала сумлінно і відповідально. У школі про неї обзиваються, як про обдаровану дитину, яка цікавиться математикою, англійською, історією. Має хорошу пам’ять і багатий лексикон. У класі користується повагою й авторитетом, до старших ставиться шанобливо. — крізь зуби проговорив він.

— А що її поведінка?

— А без змін. Ніхто нічого дивного чи незвичного не побачив. — тяжко зітхнув він.

А я задумливо потерла скроню, в якій змією згорнувся головний біль, і так ще неохоче мене починав кусати.

— Так, тут зрозуміло після цього у вас почали закрадатися альтернативні версії.

— Угу. І вони тобі точно не сподобаються.