Місто, якого не існувало

Світанок застав Гардінга вже на ногах, адже він прокинувся за кілька хвилин до того, як згасло останнє вугілля багаття, ніби внутрішній годинник, загартований десятиліттями служби, і досі залишався надійнішим за будь-який механізм, тоді як ніч більше не повторила загадкового дзвону, однак пам’ять про нього не втратила тієї рідкісної виразності, яка відрізняє справді почутий звук від примх виснаженої уяви. Детектив мовчки розпалив невеликий вогонь, закип’ятив воду, приготував міцну каву й, поки Вілкінс згортав табір, ще раз уважно переглянув усі записи, зроблені напередодні, звично шукаючи суперечності, неточності або випадкові збіги, здатні зруйнувати вибудуваний ланцюг спостережень, однак кожна нова перевірка лише підтверджувала попередній висновок, бо всі вимірювання були виконані правильно, усі орієнтири збігалися з картою, а всі незрозумілі явища виникали в межах однієї й тієї самої давньої дороги, існування якої вперто заперечували офіційні документи.

Коли табір було остаточно згорнуто, Гардінг підійшов до гранітного стовпа, на якому напередодні безслідно зникла прив’язана ним мотузка, уважно оглянув світлий слід від туго затягнутого вузла, повільно провів по ньому пальцями й знову переконався, що така відмітина не могла виникнути сама собою, після чого вирішив повторити вчорашній дослід, але цього разу значно обережніше: один кінець нової мотузки він закріпив навколо стовпа подвійним морським вузлом, поверх нього поставив сургучеву печатку агентства Пінкертона, яку неможливо було зняти, не пошкодивши відбиток, потім ретельно замалював вузол у польовому журналі, записав точний час і лише тоді дозволив собі рушити далі, бажаючи у випадку нового зникнення дізнатися не лише про сам факт, а й про спосіб, у який воно сталося.

Стара брукована дорога дедалі помітніше здіймалася вгору, старезні дерева поступово розступалися, а густий ліс несподівано змінювався рівними галявинами, де майже не було чагарнику, ніби колись тут свідомо підтримували порядок, регулярно розчищаючи підлісок і прибираючи повалені стовбури, тому навіть через десятиліття природа так і не змогла остаточно приховати сліди людської праці, адже Гардінг дедалі частіше помічав залишки акуратно викладених кам’яних канав для відведення дощової води, а вздовж дороги через однакові проміжки часу траплялися низькі вапнякові бордюри, що ледь виступали з-під шару землі.

За деякий час попереду почувся рівний шум води, через що обидва мимоволі зупинилися, а Вілкінс, питанням глянувши на детектива, тихо запитав:

— Тут має бути річка?

Гардінг уже розгортав карту, на якій тонка синя лінія справді перетинала стару дорогу трохи північніше того місця, де вони перебували зараз, хоча на сучасній карті жодної річки не існувало, як не було про неї й найменшої згадки на військовій схемі, тоді як лише загадковий план Ешкрофта впевнено показував звивисте русло з невеликим умовним знаком кам’яного мосту.

Вони рушили далі вже значно повільніше, бо шум води ставав дедалі виразнішим, аж поки за кілька хвилин дерева несподівано не розступилися, відкривши перед ними широку спокійну ріку з напрочуд прозорою водою, що текла майже беззвучно, віддзеркалюючи ранкове сонце так спокійно, ніби існувала тут багато століть, а над нею височів міст, значно більший, ніж очікував Гардінг, із трьома широкими арками, складеними зі світлого граніту з такою точністю, що між окремими блоками неможливо було просунути навіть лезо ножа, тоді як по краях збереглися масивні парапети, прикрашені простими геометричними орнаментами, не схожими ані на федеральні інженерні стандарти, ані на архітектуру міст Огайо середини дев’ятнадцятого століття, хоча сама споруда зовсім не справляла враження древньої руїни, адже на ній не було ні глибоких тріщин, ні просідань, ні серйозних руйнувань, через що вона радше нагадувала міст, яким дуже давно ніхто не користувався, але який залишився майже таким самим міцним, як у день завершення будівництва.

Гардінг підійшов до першої опори й уважно заходився оглядати кам’яну кладку, де сліди інструментів збереглися настільки чітко, що дозволяли визначити спосіб обробки кожного блока, а це беззаперечно свідчило про працю досвідчених майстрів, видобуток каменю далеко звідси й використання розчину з вапном надзвичайної чистоти, тоді як усе це вимагало значного фінансування та великої кількості робітників.

— Заради кількох десятків мешканців ніхто не став би будувати такий міст, — тихо промовив Вілкінс.

— Саме так.

— Тоді хто його оплатив?

Гардінг на мить замислився.

— Той самий, хто проклав дорогу.

Він повільно дійшов до середини мосту й завмер, бо по той бік річки ліс виглядав інакше: дерева більше не росли безладно, натомість утворювали довгі рівні алеї, що йшли в глибину хащі майже під прямими кутами одна до одної, між стовбурами зберігалася однакова відстань, а навіть сонячне світло лягало на землю рівними смугами, ніби сама природа колись підкорилася людському задуму.

Гардінг повільно дістав компас, стрілка якого відразу заспокоїлася й упевнено показала на північ, після чого поклав поруч старий геодезичний компас, знайдений напередодні, і той без жодного вагання вказав просто через міст, туди, де починався невідомий ліс. Кілька довгих секунд детектив мовчки дивився на обидва прилади, вже звикнувши до дивної поведінки старого компаса, але вперше побачивши, що їхні напрямки більше не суперечать один одному, адже сучасний прилад указував на північ, старий — на дорогу, і вперше за весь час розслідування ці два напрямки майже повністю збіглися, ніби після довгої подорожі старою бруківкою вони нарешті наблизилися до місця, заради якого обидва прилади колись і були створені.

Гардінг мовчки сховав компаси, поправив ремінь польової сумки й зробив перший крок на міст, одразу відчувши, як повітря помітно похолоднішало, шум річки зник, вітер ущух, а навіть власні кроки звучали глухо, ніби важкі гранітні плити не відбивали звук, а вбирали його в себе, тоді як Вілкінс мовчки крокував слідом, не відстаючи ні на ярд.