Дім Шерифу

Післясвітанок над Блек-Кріком настав майже непомітно, ніби ніч не поступилася місцем ранку, а лише трохи посвітлішала, залишивши на вулицях ту саму прохолодну нерухомість, яка від перших годин перебування в селі не давала Гардінгу спокою. Прокинувшись ще до першого удару церковного дзвона, він якийсь час нерухомо стояв біля вікна своєї кімнати, спостерігаючи, як над дахами повільно здіймається білуватий туман, що прийшов із боку озера Ері, і як перші мешканці починають відчиняти віконниці, виносити відра до криниці та підмітати ґанки з такою розміреною неквапливістю, ніби попереднього вечора не існувало зовсім. Лише тепер детектив остаточно переконався, що село живе двома зовсім різними життями, одне з яких належить дню й виглядає настільки звичайним, що не викликає жодної підозри, тоді як інше починається задовго до настання темряви й підпорядковується правилам, про які ніхто не бажає говорити вголос.

Після скромного сніданку Міллер повідомив, що обов’язки шерифа тимчасово виконує його помічник, тридцятидворічний Джозеф Вілкінс, людина, яку обставини змусили обійняти цю посаду значно раніше, ніж він сам був до цього готовий. Уже за кілька хвилин високий молодий чоловік увійшов до готелю, зняв капелюха й простягнув Гардінгу руку, причому міцне рукостискання та прямий погляд одразу справили сприятливе враження, адже перед ним стояв зовсім не наляканий чиновник, який випадково отримав тяжкий обов’язок, а чесна, втомлена й відверто розчарована власним безсиллям людина.

— Дякую, що приїхали, містере Гардінг, — промовив Вілкінс, не витрачаючи часу на порожні люб’язності. — Сподіваюся, ви зумієте побачити те, чого не помітили ми.

— Для початку мені потрібно побачити все те, що вже помітили ви.

Помічник шерифа ледь помітно всміхнувся, ніби саме такої відповіді й очікував від людини, чиє ім’я вже давно стало відомим далеко за межами Чикаго, після чого запропонував одразу вирушити до контори, де зберігалися документи, карти та особисті записи зниклого Елліота.

Вони перетнули головну вулицю, і Гардінг знову скористався нагодою уважно поспостерігати за життям села. Сьогодні воно здавалося значно жвавішим, ніж напередодні ввечері, однак одна особливість повторювалася з дивовижною сталістю. Ніхто з мешканців не затримувався біля північної околиці, хоча саме там пролягала найкоротша дорога до лісопильні та кількох ферм. Люди воліли зробити зайвий гак через центральну площу, витративши кілька додаткових хвилин, але незмінно уникали однієї й тієї самої частини села. Таку поведінку можна було пояснити десятками цілком раціональних причин, починаючи від розмитої дороги й закінчуючи недавнім нападом дикого звіра, однак Гардінг відзначив про себе, що ніхто не вважав за потрібне згадати про цю обставину в розмові, а отже, або мешканці вважали її настільки очевидною, що перестали помічати, або навмисно оминали цю тему.

Контора шерифа являла собою невелику одноповерхову будівлю з темного дубового бруса, що стояла поруч із поштою та церквою. Над входом висіла вицвіла табличка, а всередині приміщення виявилося несподівано просторим і утримувалося у зразковому порядку, що відразу викликало повагу Гардінга. Документи були акуратно розкладені по папках, шафа зі зброєю замкнена, книги реєстрації заповнені рівним почерком, а на письмовому столі не лежало нічого зайвого, окрім лампи, чорнильниці та стосу останніх звітів.

— Ви щось переставляли після зникнення шерифа? — запитав детектив, перш ніж зробити перший крок до кабінету.

— Нічого, окрім тих паперів, які були потрібні для роботи.

— Добре. Тоді розкажіть мені все від самого початку й не намагайтеся зробити історію коротшою чи зрозумілішою. Мене цікавить кожна дрібниця, якою б безглуздою вона вам не здавалася.

Вілкінс кивнув і почав докладно розповідати про останні дні свого начальника. За його словами, Елліот майже перестав виходити з кабінету без записника, щодня наносив на карту якісь позначки, часто вирушав сам до північного лісу, хоча раніше ніколи не нехтував супроводом помічників, а незадовго до зникнення несподівано наказав перевірити всі старі архіви, починаючи від заснування села. Жодна з цих дій сама по собі не виглядала дивною, однак їхня сукупність свідчила про те, що шериф рухався певним слідом, який уважав настільки важливим, що волів нікого в нього не посвячувати.

Поки Вілкінс говорив, Гардінг повільно обходив кабінет, уважно оглядаючи кожну деталь. Він звичним рухом провів пальцем по краю книжкової полиці, переконавшись, що пил лежить рівним шаром, потім перевірив дверні завіси, замки на вікнах, розташування меблів і навіть кут нахилу чорнильниці на столі, після чого несподівано зупинився біля карти округу, що висіла на стіні.

На перший погляд вона нічим не відрізнялася від десятків інших службових карт, однак увагу Гардінга привернули крихітні отвори від шпильок, які вкривали її поверхню. Більшість цих проколів розташовувалася хаотично, що виглядало цілком природно для робочого документа, яким користувалися багато років, однак кілька отворів утворювали майже правильну дугу, що починалася на північ від Блек-Кріка й поступово тягнулася у бік боліт.

— Ці позначки з’явилися за Елліота? — запитав він.

Вілкінс підійшов ближче й якийсь час мовчки розглядав карту.

— Чесно кажучи, не знаю. Я ніколи не звертав на них уваги.

Гардінг нічого не відповів. Він дістав із кишені олівець, переніс розташування отворів до записника й лише після цього перевів погляд на письмовий стіл зниклого шерифа, де його увагу несподівано привернула ледь помітна смуга світлішого дерева, що перетинала темну поверхню стільниці.

Такі сліди з’являються лише тоді, коли якийсь предмет роками лежить на одному й тому самому місці, захищаючи деревину від сонячного світла, а потім раптово зникає.

Детектив повільно провів долонею по світлому прямокутнику, подумки визначаючи його розміри.