Сім'я Яворських

Сім'я Яворських

Пізно ввечері за зоряним часом дубль-Землі, що відповідало глибокій ночі за Київським часом на Землі, Нестор прокинувся й розслаблено потягнувся, ніжачись у м'якому ліжку. Яскравий небосхил сяяв за напівтемним вікном, наповнюючи готельний номер невірним світлом.

Нарешті Кириленко зміг досхочу відіспатися та вдосталь відпочити. Його тіло, ще вчора таке втомлене й розбите, сьогодні було знову сильним і сповненим енергії. Суміш молодості й міцного здоров'я дозволили його організму швидко відновитися після вчорашніх нервових потрясінь та фізичних навантажень.

Журналіст одягнувся і не поспішаючи спустився сходами на перший поверх. У фойє готелю нікого не виявилося. Але він ненароком почув голоси, що лунали з кухні:

– Ірочко, я дійсно щасливий від того, що познайомився з тобою та Оленкою, – заявив Любомир Сергійович. Його голос бринів від задоволення. – Ви з нею вже цілих два роки виживаєте в цьому похмурому й не гостинному світі. Але незважаючи на всі проблеми та поневіряння, ти зуміла налагодити тут побут та створити справжній домашній затишок.

– Любомире, ти мені лестиш, – скромно відповіла господиня. – Будь-яка людина на моєму місці змогла б зробити теж саме.

– Чесно кажучи, я в цьому дуже сильно сумніваюся! – заперечив Токар. – Більшість людей просто б зневірилася й опустила руки, скорившись невблаганній волі злої та підступної долі. Натомість ти шиєш, навчаєш доньку, вирощуєш город та здобуваєш їжу. Я тобою справді пишаюся!

Нестор не став надалі підслуховувати розмову кравчині з професором й вийшов подихати свіжим повітрям на ґанок готелю, де побачив сидячу в плетеному кріслі Юлю.

– Доброго ранку! – привітався Кириленко, люб'язно посміхаючись.

– Ну або доброго вечора! – розсміялася Мельник. – Хоча мені здається, що тут взагалі відсутні ранок та вечір як такі. Через величезне дубль-Сонце і суцільні зірки градації часу доби стерлися, великодушно залишивши нам лише тільки день та ніч.

– Професор учора сказав мені, що має намір повернути всіх тутешніх людей до дому на Землю. Але я навіть не уявляю собі, як він все це здійснить... – зітхнув Нестор, опускаючись у друге плетене крісло.

– А от я впевнена, що якщо хтось й зможе це зробити, то саме Любомир Сергійович. Перед його знаннями, талантом й наполегливістю жодна проблема довго не протримається.

– Так воно і є... Хоча наразі він застосовує свої знання, талант та наполегливість щодо Іри, – багатозначно посміхнувся Нестор, вказуючи рукою на вікно кухні, що світилося.

– Я за професора справді дуже рада, – серйозно відповіла Юля. – Він уже досить довгий час скорботний вдівець, що живе лише однією наукою. У свою бутність аспірантом він одружився зі студенткою економічного факультету Ланою. Вони прожили разом із нею душа в душу цілих 22 роки. Коли ж його дружина захворіла на лейкемію, то Любомир Сергійович повністю закинув наукову працю і став проводити весь свій час у Лани в лікарні. Її оглядали й обстежували найкращі медичні фахівці нашої країни. До неї навіть кілька разів прилітали закордонні світила. Але все було марно. Рак крові виявився сильнішим. Тоді Токар від відчаю почав приводити до Лани в палату знахарів, цілителів та інших шарлатанів, які звісно ж нічого толком не зробили, зате виманили в нього цілу купу грошей...

Мельник замовчала, обурена людською жадібністю та нахабством. Її щоки розчервонілися. Очі звузилися. Вона міцно стиснула підлокітники крісла, дивлячись кудись у далину.

Невдовзі вона дещо заспокоїлася й продовжила:

– Одного холодного зимового дня Лани не стало. Професор зовсім занепав духом. Він зачинився у своїй квартирі й перетворився на відлюдника. Ми разом із Ростиславом, Миколою та іншими студентами кілька разів на тиждень відвідували його. Коли ж Любомир Сергійович абсолютно замкнувся в собі, навіть переставши їсти та розмовляти, то ми, можна сказати силоміць посадили його в таксі й привезли до нас в інститут, де він одразу ж з головою занурився в науково-дослідну роботу. Тільки це його і врятувало, дозволивши відволіктися від великого горя.

– Як трагічно... – пробурмотів Нестор. – Я й не знав.

– Таке життя. Свою долю ніхто неспромога ні передбачити, ні змінити, – додала Юля. – Тож якщо в професора з Ірою хоч що-небудь вийде, я буду невимовно рада. Бачить Бог, він на це заслужив.

– Згоден, – кивнув головою журналіст. – Нехай він хоч на дубль-Землі нарешті знайде своє щастя.

Замість відповіді Мельник простягнула руку і вдячно стиснула передпліччя Нестора. Вони просиділи мовчки кілька хвилин, роздивляючись чуже небо.

Невдовзі на ґанок визирнула Іра й покликала їх:

– Нумо снідати, хлоп'ята та дівчата!

Кравчиня не тільки перебувала в піднесеному настрої, а ще й відчутно змінилася зовні. Вона нафарбувала вії, намалювала губи червоною помадою та нанесла тональний крем на шкіру обличчя. На ній була одягнена нова зелена сукня, що дуже пасувала до її сяючих смарагдових очей.

"Безумовно, окрім своїх численних наукових талантів, Токар ще має хист неабиякого ловеласа", – зробив несподіваний для себе висновок Кириленко, дивуючись разючим змінам, що перевтілили господиню готелю на справжню красуню.

Увійшовши до кухні, Юля та Нестор побачили велику чавунну піч, в топці якої за скляними дверцятами весело палахкотів вогонь, час від часу потріскуючи дровами. Вздовж покритих чорним кахлем стін височіли стелажі з кухонним приладдям, посудом та запасами їжі. Біля вікна примостилася мийка, марний в цьому світі холодильник та кілька тумб із шухлядами.