Terra incognita

Terra incognita

Минули дві довгі виснажливі години. Човен так само впевнено йшов на північний захід крізь нескінченну білу імлу, розсікаючи носом товстий шар сірчаного осаду, що суцільним покровом вкривав море.

Нестор та Любомир Сергійович спали на дні суденця. Юля сиділа на кормі й трималася за румпель обома руками, слідуючи за стрілкою компа́са. Вона час від часу клювала носом, але тут же прокидалася і мотала головою, відганяючи від себе підступний сон.

Її вахта вже закінчилася і треба було будити професора, але вона вирішила дати йому подовше відпочити.

У напівдрімоті Мельник не помітила, як шар сірки на морській брижі почав стоншуватися. З'явилися перші ділянки чистої води. За кормою човна жовтий покрив більше одразу не змикався, а розходився в різні боки від кільватерного сліду, нібито розрізаний ножем. Та й сама імла стала втрачати щільність, перетворюючись на розрізнені клуби випарів.

Невдовзі значно покращилася видимість. На небі з'явилися зоряні розсипи, висвітлюючи човен і людей на ньому.

Зненацька у скафандрі Нестора задзижчав зумер. Він ривком прокинувся від забуття та поглянув на манометр на передпліччі: кисню в балонах залишилося менше ніж п'ять відсотків.

– Чи давно ми вибралися з імли? – запитав Кириленко, піднявшись на коліна й роздивляючись чисте море та яскраві зірки.

– Навіть не знаю... – зізналася Мельник. – Чесно кажучи, я не дивилася по сторонах. Лише стежила за компа́сом і як могла боролася зі сном.

В цей момент Любомир Сергійович теж здригнувся від звуку зумера й прокинувся, ошелешено сівши на дні човна. Він окинув незрозумілим поглядом своїх друзів, небо, море і з усмішкою промовив:

– Наша славна стернова все-таки спромоглася вивести човен на чисту воду.

– А це що таке?! – здивовано вигукнув журналіст, вказуючи на дивну пляму на небі біля самого обрію, яка грала всіма кольорами веселки та спотворювала світло сусідніх зірок.

– Це і є те саме горезвісне післясвітіння, – пояснив Токар. – У нашому світі воно має форму розпливчастої туманності. Тут же, зважаючи на велике скупчення матерії, післясвітіння виявилося настільки більш яскравим і насиченим, що навіть стало викривляти світло сусідніх зірок. На наше з вами щастя фатальний джет здебільше припав на південну півкулю дубль-Землі й не дотягнувся до тієї географічної широти, в якій ми зараз перебуваємо.

– Виходить, що нашу країну цей катаклізм оминув стороною! – вперше з моменту катастрофи субмарини посміхнулася Юля.

– Так. Хіба що джет зачепив південну частину Кримського півострова, – припустив професор. – Наше з вами везіння зумовлене тим, що нейтронні зорі або ж чорні діри, які випустили цей руйнівний промінь, розташовуються в південній частині небесної сфери під значним схиленням до площини екліптики.

– А що б сталося, якби джет прийшов із північної частини небосхилу? – запитав Нестор.

– Тоді ми б усі неодмінно загинули, – відповіла Мельник. – Прямий вплив такого потужного випромінювання не пережив би ніхто...

В цей момент у скафандрі Юлі задзижчав зумер, перервавши її промову.

– Ось і все, друзі. Настав час нам виходити назовні, – сказав Кириленко і потягнувся через ліве плече до замка ранця.

– Не лізь поперед батька в пекло! – заперечив йому Токар, відкриваючи свій ранець першим.

Юля і Нестор притримали йому скафандр, допомагаючи Любомиру Сергійовичу вибратись назовні. Професор обережно вдихнув навколишнє повітря раз, другий... й з задоволенням задихав на повні груди.

– Годитися! – зрадів Токар, піднімаючи великий палець догори.

Спочатку Мельник, а за нею й Кириленко теж вилізли зі скафандрів й поклали свої порожні металеві оболонки на дно човна. Тепер на їх ранцях можна було сидіти. Це було набагато зручніше, ніж намагатися влаштуватися на хиткому податливому днищі суденця.

Навколишнє повітря виявилося цілком собі придатним для дихання. Хіба що сильно тхнуло озоном і ледь помітно сірчистим газом, який нагадував запах згорілого сірника. Була також дуже висока вологість. Краплі конденсату майже не перестаючи скочувалися по металу скафандрів.

– О₃ утворився внаслідок іонізації атмосфери, а SO₂ під час горіння сірки в чистому кисні, який виділився з води, – пояснив професор, помітивши як журналіст принюхується. – Сам по собі озон досить таки токсичний, та й вдихання сірчистого газу особливо не піде на користь нашому з вами здоров'ю. Але, на мою думку, їхні концентрації в повітрі не настільки великі, щоб завдати нам дійсної шкоди. На щастя, ми вже встигли вийти за межі зони ураження ще до того, як закінчився кисень у скафандрах.

Токар змінив Юлю біля стерна і поглянув на світлодіоди на румпелі. Зелений вже не горів. Світилися тільки жовтий та червоний вогники, вказуючи на залишок заряду акумулятора менш ніж сімдесят відсотків.

Мельник дістала з аварійного запасу сріблясті пакети з консервованою водою, розкрила їх та передала два з них професору та журналісту, а з третього з насолодою напилася сама.

Потім вона вийняла три енергонасичені поживні брикети. Нестор із Любомиром Сергійовичем узяли в неї по раціону і розірвали упаковку.