Суднотроща

Суднотроща

Перед самим відплиттям зі Зміїного, Ростислав за допомогою ручного секстанта зі встановленим на ньому поляризаційним фільтром вказав штурману на знайдені ним посеред зоряних розсипів Полярну зірку, Арктур, Вегу й Альдебаран. Геннадій від щирого серця подякував ученому, оскільки тепер він знову міг виміряти кути схилення небесних світил і обчислювати точне місце розташування човна.

"Гідросфера" відчалила від пристані, вийшла в море і взяла курс на точку свого крайнього спливання, йдучи повним ходом.

Старпом нерухомо стояв на ходовому містку, дивлячись на острів, що зменшувався за кормою. Його широке обличчя було непроникне. Губи міцно стиснуті. На чолі пролягли глибокі зморшки.

Наостанок він не дав прощальний гудок тифоном, порушивши всі морські традиції. У зайвому струсі повітря він не вбачав жодного сенсу, тому що їхній сигнал тут ніхто не почує.

Через п'ятдесят хвилин ходу субмарина підійшла до того ж самого місця, де кількома годинами раніше спливла на поверхню. Двигуни застопорили й підводний човен ліг у дрейф, злегка погойдуючись на хвилях.

Капітан, старпом, професор та журналіст у цей час перебували на містку. Нестор робив один знімок за іншим, жадібно фотографуючи субмарину, море, небо та Місяць. Закарбовуючи навколишній світ він намагався відволіктися від страху, який дедалі більше й більше заповзав в його душу і важким тягарем тиснув на груди.

Кириленку дуже не хотілося знову занурюватися під воду. Він був упевнений, що набагато легше і бистріше буде прийняти смерть на відкритому повітрі, ніж загинути від задухи у відсіку або ж потонути в крижаній воді.

– Затишшя перед бурею... – вимовив Токар, порушивши мовчання.

Професору ніхто не відповів. Всі намагалися насолодитися останніми моментами перебування нехай в чужому, але все ж таки віддалено схожому на Землю світі.

"Перед смертю не надихаєшся", – промайнуло в голові у Нестора.

Він вхопився обома руками за огорожу містка і заплющив очі, щоб не бачити чужі зоряні розсипи й величезний кривавий Місяць. Кириленко вдихнув на повні груди, відчуваючи запах морської води та солонуватий присмак вітру. На якусь мить він навіть уявив собі, що перебуває зараз на рідній Землі, де їхній човен іде собі не поспішаючи Чорним морем, прямуючи до такої чудової та гарної Одеси...

Любомир Сергійович подивився на хронометр, зустрівся поглядом із капітаном й коротко промовив:

– Пора...

– Приготуватися до занурення! – передав у відсік керування Леонід Іванович.

Пролунав дзвінок. Підводники спустилися вниз, задраївши за собою рубочний люк. "Гідросфера" прийняла головний баласт і зникла під водою.

На центральному посту було незвично тихо. Моряки зосереджено працювали на своїх робочих містах, сидячи за панелями приладів. У повітрі бриніла напруга.

Невдовзі капітан наказав штурману крейсувати навколо того місця, де здавалося вічність тому вони лежали на ґрунті.

Екіпаж завмер у тривожному очікуванні. Потягнулися довгі хвилюючі хвилини. Любомир Сергійович безцільно крутив у руках свій хронометр. Кириленко занотовував у блокноті основні тези з недавньої промови професора. Леонід Іванович та Данило не відривали погляду від приладів.

Час від часу лунали короткі команди штурмана стерновому:

– Малий хід... Повертай... Ліво на борт... Стерно прямо...

З кожною секундою наближалась неминуча розв'язка. Здавалося, що хвилювання екіпажу передалося і самій субмарині. "Гідросфера" раз у раз норовила відвернути вбік й зійти з курсу, вперше зі спуску на воду демонструючи свій характер. В такі моменти Геннадій покладав руку на плече стерновому, який ні на мить не відривав погляду від репітера гірокомпа́са, і тихо промовляв:

– Одержуй... Одержуй...

Після цього підводний човен нібито знехотя повертався на курс, продовжуючи й далі крейсерувати.

– Акустичний контакт! – схвильовано вигукнув гідроакустик. – За пеленгом 107 градусів чую слабкий шум гвинтів субмарини.

Гнат увімкнув динамік. З нього долинув віддалений ритмічний гул, перериваний безліччю перешкод. Підводники почули дуже слабкі сигнали "пінг", "пінг", "пінг".

– Звідки тут взявся інший човен?! – здивувався старпом.

– Це не інший човен, а наша з вами "Гідросфера". Вона зараз знаходиться на Землі та ще й в минулому, – пояснив професор, знімаючи окуляри. – Пам'ятаєте ту невпізнану субмарину, яку ми виявили незадовго до гамма-сплеску? Так от, то були теперішні ми з вами.

– Так же не буває... – не повірив Геннадій.

– Тимчасове накладення різних світів один на одного трапилося завдяки парадоксам квантової механіки, – пояснив Токар. – Невдовзі перед впливом високої енергії можуть відбуватися здавалося б зовсім неможливі явища. Наприклад, ви пам'ятаєте, як ми з вами зафіксували іонізаційне випромінювання, підземні поштовхи та підвищення температури забортної води ще до гамма-сплеску на Землі, перед самим нашим переходом у темний світ? То були ні що інше, як відгомони майбутнього катаклізму.

– Голову можна зламати від таких парадоксів... – промовив Данило.