Підводний інститут

Підводний інститут

Науково-дослідний підводний човен нерухомо лежав на дні Чорного моря. На великій глибині панували вічний морок і цілковита безмовність.

Морський ґрунт навколо субмарини був порожнім й безплідним. Його вкривав суцільний шар мулу. Жодна водорість або корал не могли рости в цих неживих водах, не кажучи вже про повну відсутність риб, медуз, ракоподібних та молюсків, які зазвичай вдосталь мешкають в глибинах земних морів та океанів.

Навколо субмарини на багато десятків кілометрів простяглася похмура й одноманітна підводна пустка, нібито буяння життя в цій частині світу було чимось дивним та навіть протиприродним.

Зовнішні камери човна годину за годиною транслювали сумний навколишній пейзаж. Лише іноді у світлі прожекторів, розташованих на жовтих стійках на ґрунті біля самого носу субмарини, можна було побачити частинки органічних решток, що повільно опускалися на дно з верхніх заселених і багатих на життя вод.

Всьому виною був високий вміст сірководню в морській воді, який складався з двох молекул водню й однієї молекули сірки. Вже глибше двохсот метрів у Чорному морі починалася суцільна мертва безкиснева зона. Тільки-но анаеробні бактерії могли існувати в цих непридатних для життя глибинах.

Хоча H₂S сам по собі був мало розчинний у воді, але фактично субмарина перебувала в слабкій сірководневій кислоті. На щастя, від впливу зовнішнього агресивного середовища її сталевий корпус захищав товстий шар міцної гуми.

На суднових годинниках човна, що йшли за Київськім часом, була чверть на п'ятнадцяту. Тож весь його екіпаж, за винятком вахтового моряка на центральному посту, обідав у кают-компанії. У найбільшому приміщенні субмарини було гамірно й велелюдно. З програвача долинав спів птахів, шелест вітру в листі й плескіт води в струмку. Всі ці чудові звуки природи записав гідроакустик Ігнат під час торішнього відпочинку в Карпатських горах.

На перебірках кают-компанії красувалися фотографії, що закарбували "Гідросферу" в сухому доці, у міжнародних портах та під час проведення наукових досліджень у різних частинах світу.

На полицях розташовувалися великі мушлі, зразки ґрунту та каміння, різнокольорові корали й навіть кілька старовинних амфор. Всі вони були знайдені на дні морів та океанів.

Особливе почесне місце займали три картини в дерев'яних рамах, майстерно виконані олійною фарбою на полотнах. Їх намалювали художники Національної академії мистецтв України та урочисто вручили екіпажу під час спуску човна на воду.

Одна з них зображувала "Гідросферу" посеред штормового моря, де вона протистояла високим хвилям. Друга науковий човен, що завмер на якорі поблизу тропічного острова, який вкривала густа рослинність. А третя – їх субмарину, що йшла зоряною ніччю вздовж темного берега, висвітлюючи потужним рубочним прожектором гострі скелі та пінні гребені, які накочувалися на них.

Але, правду кажучи, моряки "Гідросфери" тишком-нишком посміювалися над цими витворами мистецтва, створеними людьми нехай і дуже талановитими, але все ж таки досить таки далекими від морського життя.

Адже в сильний шторм ніяка субмарина не стала б стрибати на велетенських хвилях, а запросто сховалася собі десь глибоко під водою і там в одвічному спокої та тиші перечекала б страшну бурю.

До того ж хитке піщане дно поблизу райського острова навряд чи змогло б утримати якір і багатотонний підводний човен почав би дрейфувати, рано чи пізно сівши на мілину або ще гірше напоровшись на рифи.

Не кажучи вже про те, що "Гідросфера" ніколи б так близько не підійшла до небезпечного скелястого берега та ще й вночі.

Але всі до одного підводники віддавали належне талантам митців й визнавали, що картини були намальовані справді майстерно і їхнє споглядання приносило екіпажу особливе естетичне задоволення. Оскільки свій човен моряки рідко бачили зі сторони, тому команді здебільшого доводилося милуватися його фотографіями та художніми втіленнями на полотнах.

Кожне приймання їжі на науковій субмарині завжди було особливою і в чомусь навіть знаковою подією. З такої нагоди весь екіпаж збирався в одному приміщенні й обговорював останні новини та ділився результатами досліджень. Але найчастіше просто жартував й розслаблявся, насолоджуючись добрим товариством та смачною їжею.

Сьогодні на обід команда смакувала український борщ, до складу якого, окрім звичайних інгредієнтів, входили в'ялений чорнослив і вишня. Також у підводників на столах красувалися запашні пампушки з кропом та часником, смажена домашня ковбаса, варена картопля та сирники з медом. Запивали вони все це багатство киселем із чорницею.

Годували на підводному човні за справжнім ресторанним класом. Норми забезпечення на субмарину виділялися чималі, адже вона була одним із найновіших та найунікальніших суден Національної академії наук України.

Столичний журналіст був рідкісним гостем на "Гідросфері", тож Нестора посадили обідати на почесне місце за одним столом із професором Любомиром Сергійовичем Токарем, який очолював наукову частину експедиції, та двома кандидатами наук: Юлією Мельник та Ростиславом Олійником.

Професор був сухорлявий брюнет середнього зросту. Він носив окуляри з товстими скельцями та бакенбарди. Минулого місяця йому виповнилося 52 роки, але він жодною мірою не бажав відставати від своїх молодших та моторних колег. Його жвавий розум, невгамовна енергія і воістину енциклопедичні знання межували з неабияким почуттям гумору. Тому він міг не тільки легко й зрозуміло навчати студентів й брати участь у складних наукових експериментах та дослідженнях, які іноді тривали по кілька діб поспіль, а ще й без жодних проблем знаходити спільну мову з бувалими моряками-підводниками.