Редакція журналу

Редакція журналу

Похмурого осіннього ранку Нестор Кириленко легко збіг п'ятьма гранітними сходами, піднявшись на ґанок старої двоповерхової будівлі редакції науково-популярного журналу "Українська наука". Він вхопився за потерту мідну ручку й звичним рухом відчинив масивні дерев'яні двері, які привітно скрипнули у відповідь.

Журналіст увійшов всередину та привітався з літнім вахтером, який сидів у заскленій кабінці й з насолодою потягував зелений чай з великої чашки.

Кириленко попрямував довгим коридором, встеленим старим потрісканим паркетом. На ходу він на кілька секунд заплющив очі, з насолодою принюхуючись до звичних запахів паперу і типографської фарби, прислухаючись до гомону безлічі голосів у кабінетах й ритмічного перестуку великих друкарських машин, що лунав із підвалу.

Нестор увійшов до просторого приміщення з високою стелею та арочними вікнами, в якому працювали кілька десятків журналістів і редакторів. Він привітався з колегами та сів за свій завалений газетними вирізками, ксерокопіями та фотографіями робочий стіл. Кириленко погортав тижневу добірку провінційних газет, що рясніла гучними заголовками: "Справжній полтергейст чи все ж таки обман?", "Паранормальний готель у Карпатах", "Загадкові зникнення людей в Енергодарі", "Містична Затока" та багатьма іншими.

Хоча їхній журнал був суто науково-популярним, але надприродні прояви, що значно почастішали останніми роками по всій країні, змусили головного редактора Роберта Григоровича згнітивши серце звернути на них увагу і дати ще зовсім молодому й недосвідченому журналістові Кириленку завдання ретельно й всебічно дослідити цей феномен, щоб підготувати вельми ґрунтовну, а головне викривальну статтю, покликану нарешті покласти рішучий край усій цій антинауковій нісенітниці.

Щоб не витрачати час і редакційні кошти даремно, Нестор мав брати інтерв'ю у свідків загадкових явищ суто дистанційно, за допомогою одного лише телефонного зв'язку.

День за днем Кириленко наполегливо зідзвонювався з безліччю людей, які мешкали у різних куточках України та яким волею долі довелося зіткнутися з непізнаним. Всі вони прагнули поділитися своїми історіями та розповісти про цікаві на їх погляд спостереження. Журналіст ретельно записував їхні свідчення на диктофон й кожного разу наполегливо прохав надіслати до нього на редакційну абонентську скриньку хоч скільки-небудь суттєві докази.

Поступово в Кириленко почав накопичуватися певний специфічний матеріал навіть попри те, що він рішуче відсівав всі ті випадки, що вже зовсім виходили за межі здорового глузду на кшталт живих мерців, безсмертних вампірів та огидних перевертнів.

Кілька днів тому Нестор почав писати чернетку майбутньої статті, плануючи спершу докладно викласти результати своїх досліджень, а вже наприкінці дати собі волю й обрушитися на адептів паранормальних явищ із розгромними науковими фактами та незаперечними доказами.

Йому поки що тільки не вистачало бажаної вишеньки на торті – інтерв'ю з хоча б одним з вітчизняних парапсихологів, який би спробував більш-менш раціонально обґрунтувати отримані журналістом свідчення очевидців. Але як він не старався, як не бився і не обдзвонював гордовитих секретарів та дуже зайнятих помічників паранормальних експертів, нічого в нього так й не вийшло. 

Всі імениті парапсихологи були або дуже зайняті на зйомках для телебачення, або корпіли над написанням псевдонаукових книжок, чи взагалі перебували в трансі на прямому зв'язку з потойбіччям, на деякий час залишивши звичайну сіру буденність.

Зрештою Нестор дійшов невтішного висновку, що світила парапсихології шарахалися від нього нібито чорти від ладану. Звісно ж такий стан справ його зовсім не влаштовував, тому що молодий журналіст був наполегливим і амбітним, завжди прагнучи доводити розпочату справу до самого кінця.

На професійний погляд Кириленко будь-яка стаття в журналі мала містити унікальну родзинку, приковуючи до себе увагу читача та залишаючи певний слід у його душі. Тому він щиро сподівався, що рано чи пізно йому все ж таки вдасться добитися омріяного інтерв'ю з парапсихологом, після чого він з гордістю покладе завершений матеріал на стіл Роберту Григоровичу.

Але будучи реалістом Нестор добре усвідомлював, що він так і не розкопав жодної сенсації й зазнав повного фіаско з речовими доказами паранормальних проявів. Всі свідки, звісно ж, йому багато чого наговорили телефоном та достатньо всього надіслали в посилках поштою: від розпливчастих фотографій та аудіозаписів ледь чутних голосів до різного роду потойбічних артефактів у вигляді вузлуватих коренів, обгорілих гілок, амулетів із пір'я та застиглої смоли, каміння з різними чудернацькими вкрапленнями й навіть шматків іржавого металу, нібито впавших на грішну землю з небесної височини.

Так чи інакше все це добро копійки ламаної не коштувало й лежало собі складене в білі поштові мішки біля вікна поруч зі столом журналіста.

Правду кажучи, отриманні їм свідчення радше пішли б на користь якому-небудь письменникові містичних романів, аніж журналістові поважного науково-популярного видання.

Натомість Нестору були потрібні лише сухі факти для аналізу, з якими він би міг вільно працювати. Але, на жаль, жодного реального доказу в нього на столі так досі й не виявилося: ні чітких аудіозаписів примарних голосів та потойбічних послань, ні різких фотографій невідомо звідки взявшихся написів і малюнків, ні хоча б відеозаписів переміщень й зникнень людей та речей.