Справа про кібербезпеку та пошук зниклих дітей

«Зниклі»

Дар’я Новицька

Байдужість — це прокляття сучасного століття

Згідно зі статистикою, щороку в Україні зникає від тисячі, до кількох тисяч дітей. Більшість зниклих приходиться на вік тринадцять — сімнадцять років. Основна причина багатьох випадків — конфлікти в родині та з однолітками, низький рівень виховання батьками й небажання заглиблюватися в проблеми дитини.

Але обставини стали ще трагічнішими, коли інтернет увірвався потужним потоком у життя людей. Відсутність достатнього захисту в мережі відкрила нові шляхи для втілення підступних планів лиходіїв, шахраїв, збоченців.

***

Одне з великих міст захлинулося в тривозі. Протягом місяця, у різних районах, при невідомих обставинах, зникло троє дітей. З різницею в кілька днів були прийняті заяви до поліції від родичів та батьків. Дівчата, дванадцяти та п'ятнадцяти років, й тринадцятилітній хлопчик.

Слідчий Ілля Гордієнко з особливою схвильованістю прийнявся за розслідування. Цілуючи перед школою на прощання доньку, одразу згадував нові жахливі справи, й з острахом відпускав Злату, до останнього дивлячись, поки за нею не зачиняться двері будівлі.

У кишені шкіряної куртки пролунав дзвінок телефону.

— Слухаю, — відповів, йдучи за ворота, але постійно озираючись, щоб роздивитися територію. — Є новини?

— На жаль, ні, — повідомила Тетяна, яка керувала пошуковою групою волонтерів. — Сьогодні вирушаємо до лісової зони за містом. Люди втомлені, але не втрачають надії. До нас мають приєднатися понад двадцять помічників, площу пошуків вдасться трохи розширити.

— Добре. О десятій ми під’їдемо до вас, разом із собаками, — сівши в машину, Ілля важко видихнув.

— Буде чудово, якщо ви організуєте кінологічну підтримку, — приязно сказала, ніби усміхаючись на тому боці зв'язку.

— До зустрічі.

Вимкнувши дзвінок, сховав телефон і вхопився руками за кермо, міцно стиснувши. Довго вдивлявся чорним поглядом у перехожих, які проходили повз навчальний заклад. Відчинені навстіж ворота дратували поліціянта. Байдужість та наївність люду, змушували його ненавидіти кожного, хто був навкруги. Знаючи, що в місті з'явився злочинець, який викрадає дітей, керівництво не дбало про безпеку, залишаючи ворота не зачиненими!

Вилиці стискалися від люті. Ударивши долонями по керму, квапливо вийшов з машини, й пішов назад до школи.

Заходячи всередину, ще більше обурився, коли на появу незнайомця ніхто не відреагував. Учителі йшли коридором, навіть не глянувши на чоловіка, який впевнено крокував поряд з дітьми.

Піднявшись на третій поверх, без стуку зайшов у кабінет із написом на табличці — «Директор».

— Старший слідчий Міністерства Внутрішніх Справ України, капітан Гордієнко, — гучно представився, у відповідь на здивований погляд секретарки.

— У Миколи Олексійовича нарада, зачекайте. Присядьте, он там, — кивнула на старенький обшарпаний стілець, що стояв позаду Іллі.

Утім не звертаючи уваги на бурхливу реакцію жіночки, він не зупинився й підійшов до інших дверей, які вели до другої кімнати.

— От нахаба! — вигукнула, протискуючись перед ним. — Микола Олек…

Та не встигла договорити, як капітан став перед столами, де сиділо близько п'яти осіб.

— У місті орудує злочинець. Він викрав двох дітей з-під стін школи.

— Я тут до чого? — підвів брови лисуватий чоловік.

— Дійсно, до чого? — хмикнув. — Ви відповідальний за безпеку дітей, поки вони знаходяться на навчанні!

— Звичайно! Але ж все під контролем!

Гордієнко стиснув кулаки в кишенях куртки:

— Територія не охороняється, ворота відчинені. До будівлі може зайти хто завгодно!

— Щоб найняти охорону, потрібні кошти. Де нам їх узяти? — щиро розсердився директор. — Не всі батьки згодні здавати додаткові гроші.

— Справа не в грошах! Справа в людяності та відповідальності! — суворо сказав, дивлячись на присутніх. — Зачиніть ворота, накажіть сторожеві бути на місці. Дбайте про дітей! Якби кожен з нас хоч трішки не вважав, що нічого і нікому не винен та був би небайдужим, ми уникнули б багатьох трагедій… Не зробите — притягну до кримінальної відповідальності!

— Зробимо, не хвилюйтеся!

— Прямо зараз!

— Гаразд, — незадоволено пробубонів чоловік, але все ж таки встав і пішов слідом за поліціянтом.

Вийшовши зі школи, Ілля впевнився, що ворота дійсно зачинили, й тільки тоді поїхав на околицю міста, щоб приєднатися до пошуків дівчинки.

Листопад цього року був теплий, сонце щедро освітлювало зелено-жовті дерева. Та помічати погоду не було ні бажання, ні часу.

Побачивши величезну колону з автомобілів на узбіччі, Гордієнко зупинився. Серцебиття прискорилося від хвилювання.

Поглянув на годинник. Кінологи мали прибути з миті на мить. Десь у глибині душі він передчував недобрі новини. У чверті випадків зникнення, дітей не знаходили живими...