Знеструмлення

   Вранці Андрій почув за вікном гуркіт, що посилювався… За дверима також. Сусіди біжать сходовими майданчиками, адже ліфти не працюють. 
   «Знову кляте знеструмлення! — подумав Андрій. — А на дворі?»
   Біля під’їзду швидко працювали лопатами прибиральники. Нарешті тогорічну купу сміття утилізують! Мешканці неодноразово жалілися на сморід. Андрій здогадався: місяць тому квартиру в них придбав якийсь чиновник; мабуть, до носа «завітав» вітерець.
   Телевізор не вмикався, однак Андрій встиг записати вчорашній футбольний матч, де грали національна збірна та інші. (У копаному м’ячі він зовсім не тямив, тому інші… Поєдинок виявився нецікавим, вітчизняні футболісти у плейоф не вийшли. Добре, як голому в кропиві. 
   На канапу заскочив кіт Тимко. Цей пухнастик поділяв нелюбов хазяїна до футболу, втім, полежати разом був не проти… Ще погратися папірцями, коли Андрій передивлявся рахунки за світло. 
   —  Про показання не забудуть нагадати! А ось електроенергії в столиці годинами немає…
   Тимко наче зрозумів — схопив квитанцію та жбурнув лапою під стіл. Сам заскочив на стілець.
   —  Добре, що тобі вистачає енергії. І у темряві бачиш! 
   —  Я ж котик. 
   Андрій захолов із роззявленим ротом. Почулося?
   —  Так, я розмовляю! Мовчав, проте… ці рахунки. Підвищили удвічі тарифи. Під час війни! Не втримався, пробач. 
   —  Шість років ані пари з вусів! А нас розумів…
   —  Щоб на дослідження віддали? Ні, даруйте.
   —  Я б не віддав. Ти — мій друг! 
   Кіт недовірливо махнув хвостом.
   —  Друзі, як тобі вигідно. В іншому разі товариша можна продати. 
   —   Звідки ти цього нахапався?..
   —  Сидів малим під лавкою, люди повз проходили. З церкви йшли на Великдень.
   —  Так, у квітні тебе знайшов. Голодного і брудного…
   —  Жоден тоді не дав поїсти. Віруючі. Шукали свого бога у церкві, а живій істоті допомогти не спромоглися. До речі, смачно з їхніх корзинок пахтіло!
   —  Розговіння несли.
   Тимко облизнувся, наче уявив ковбасу на стільці. 
   —  Ти останні гроші на мене витратив. А кіт виявився незвичний. Бумеранг часом повертається... 
   —  Важливіше допомагати, ніж порядних вдавати. Хоча так зручніше. Я про людей.
   —  Дивні створіння! Але мені одна річ у вас подобається : ви тримаєтеся рідні загалом. Ми, коти, не пам’ятаємо… Хто погладив, нагодував, той і «татомамусь». 
   —  А потім кинути можуть, тікаючи. 
   —  Сподіваюся, ти інший! На вулиці я вже не витримаю… 
   —  Тяжко нам також. Недосипляння дається взнаки, наприклад. 
   —  Через повітряні тривоги? Я спочатку боявся, під канапу ховався. Нині – призвичаївся. 
   Тимко почухав за вухом, позіхнув.
   —  Давай трохи поспимо… Облиш папірці! 
   —  Проспимо увімкнення. Що чотири години, то знеструмлення. Інколи більше.
   —  Зате мене купаєш менше.
   Андрій пересів до столу. 
   —  Попрацюю через мобільний застосунок.
   —  А корму насипав?
   —  Так.
   —  Поїв би перед сном... Розігрівати не треба!
   —  Дуже смішно. Це для мене електрична плита не розігріває, – ти посмакуєш без світла.
   —  Вмію я жартувати. Особистість. 
   —  Якби дім іще особистість охороняла…
   —  Натяк на собаку?! 
   —  Актуально. Не працюють системи за браком енергії. 
   —  Заведи собі генератора! Ліпше буде. 
   Чотирилапий вдав, що образився. Пішов на кухню. Згодом пильнував із-за кутка. Бачив, як хазяїн поклав улюблену котячу подушку на місце відпочинку.
   «Він все ж людина в мене світла, – міркував Тимко. – Піклується… А темряву ми разом якось переживемо!»