Інсталяція

Він не виходив з дому вже три дні.

Постійні повітряні тривоги не дозволяли тренуватися, “Акварена” не працювала. Доводилось компенсувати гантелями, турніком, віртуальним боксом. Робота - віддалено, онлайн. З дев’ятої ранку і до шостої вечора перед камерою - як то кажуть, говорив і показував. Їжа - не проблема. Вранці яєчня, в обід - доставка. Ввечері вони готували щось разом з дружиною, яка ходила на роботу й поверталася вже затемно. Майже весь світ вмістився у три екрани на робочому столі. 

Йому це подобалося. Це був стандартний тренінг з Power BI, який він проводив уже безліч разів. Тут усе було передбачувано, чітко, за розкладом. Все працювало. Все було просто і логічно. Нічого не могло піти не так.

Він помилявся.

***

Біль прийшов раптово. Не поступово. Це не був біль у м’язах, чи у шийному відділі хребта, до якого він звик. Це було як подія. Голка в шию. Гаряча. Глибока. Він навіть не встиг зрозуміти, що сталося. Пальці ковзнули по шкірі - нічого.

І раптом світ… обірвався. 

Дружина ввечері довго дзвонила у двері, а потім, відчула щось неладне, відкрила їх своїм ключем, і знайшла його на підлозі у кабінеті, поруч з робочим кріслом.

До тями він прийшов вже у приймальному відділенні лікарні. Було тихо. Надто тихо. Лікар - втомлена жінка років сорока - їм щось пояснювала. Стрес. Перевтома. Перегрів. Можливо, реакція організму на якісь ліки чи їжу…

- Ви ж алергік?

- Так.

- Займаєтесь спортом?

- Так, плаваю. Але зараз, самі розумієте, це неможливо, тож тренуюсь вдома з гантелями.

- Інтенсивно?

Кивок.

- Ось Вам і відповідь.

Зручна версія…

***

В той день вона побачила його вперше. Звичайний пацієнт. Його привезла дружина на “швидкій”. Каже, втратив свідомість. Блідий. Втомлений. Дезорієнтований. Нічого особливого. Мабуть, перевтома або алергічна реакція.

Але коли вона заповнювала заключення - щось її зупинило. Незрозуміло що. Вона підняла очі. На секунду їй здалося, що він дивиться… повз неї - на щось за її спиною. Дивиться здивовано. Як на щось надзвичайно цікаве. На щось, що бачить тільки він один. Озирнулася - тільки стіна з календарем, на якому вона вже третій тиждень поспіль забувала пересунути позначку дня…

***

Другий приступ стався наступного дня.

Він уже знав. Щось у ньому знало. Попередило.
Те саме місце. Але цього разу - не укол, а наче розгортання. Впорскування. Ін’єкція. Зсередини. Наче в ньому розкривається щось, що було складене. Заархівоване…

***

Того вечора вона довго не могла заснути. Лежала в темряві, дивилася у стелю, і думала про його погляд. Дивний погляд…

***

Він знову впав.
Знову світ моргнув, а потім розсипався на фрагменти. Звуки - на імпульси. Свідомість - на окремі паралельні процеси. Це було дивно, але якимось чином - правильно…

***

Вона сиділа в своєму кабінеті. Мимоволі заплющила очі, і побачила. На одну секунду. Щось маленьке. Темно-сірого кольору. Надзвичайно складне. Металеве. Моторошне.

Вона різко відкрила очі.

- Дурниці.

Але серце билося швидше.

***

Коли він отямився - стало легше. Навіть добре. Наче щось… стабілізувалося. Стало на своє місце.

- Перетренувався. Або перепрацював - сказав він, і цього разу повірив.

Кліща він знайшов на третій день. Випадково. Маленьке тверде тіло фіолетового кольору на шиї. Спочатку він думав - папілома, але дружина таки розгледіла кліща. Вірніше, розгледів Gemini, якому вона завантажила фото і запитала що воно таке.

- Звідки він? Я ж з дому не виходив…

Витягати його самі не наважилися - боялися залишити частину у тілі. Наступного дня була субота, йому треба було провести очний семінар, а потім вони пішли до лікарні.

***

У лікарні було тихо. Тут завжди тихо. Але цього разу - якось інакше. Тиша була іншою. Густішою. Чергувала та ж сама лікар, що й минулого разу.

Почувши про кліща, почала мити руки. Довго. Ретельно.

- Давно він у вас? - запитала вона.

- Не знаю.

- У лісі були?

- Я з дому практично не виходжу. Ми ж були у вас три дні тому - може він був у мене вже тоді?

Пауза. Вона кивнула. Одягла рукавички. Взяла пінцет. Один точний рух - і кліщ вийшов. Легко. Неправильно легко. Наче він… уже зробив усе, що мав зробити.

Вона поклала його на металевий лоток. Потім - піднесла лупу. І завмерла. Світ… зсунувся.

Це не було комахою. Це було… те, що вона бачила тоді, в своєму кабінеті - коли заплющила на мить очі.

Щось надзвичайно складне. Металеве. Функціональне. Кожна деталь - просто витвір мистецтва чи високих технологій.