***

– Та бачу я, що це не вона.

– Не бійтеся мене. Це я, Каміла.

– Господарко? – фамільяр недовірливо обнюхав тітку. – Як ти опинилася тут? Як це можливо?

– Мене прислали заспокоїти Марту.

– Бабусю! – я обійняла тіло Стасі й відчула дійсно присутність у ній моєї Каміли.

– Часу мало, тож слухай уважно. Тебе обманули, як і Рейгана. Немає ніякого первістка, що вродженим був у втілені твоєму колишньому. Фіктивні усі ті спогади про дитя.

– Фіктивні? Та як це може бути?

– Я не знаю деталей. Знаю лиш те, що були причетні вищі створіння, які за наказом Ліліт навіяли Служникові Часу брехливі спогади про дружину та дитину. Він дійсно мав смертну дружину, не клеймовану тавром Великого Герцога, але дитя тій не вдалося виносити. Надто могутнє створіння для звичайної смертної убило їх обох.

– Нащо це Ліліт? Нащо дурити його?

– Щоб звести вас і зародити у тобі могутнього первістка, який віщування давнє виконає та проведе її у цю реальність.

– Але чого саме я?

Стася сіла на диван і склалося враження що заснула, але свідомість Каміли продовжила мову:

– Асмодеус давно у сварці з матір’ю, бо та вимагала від нього провести її у Смертний Світ. А статися це може лише через його нащадків. Віщування не обманювало, бо він дійсно був єдиний з синів настільки наближений до смертних, що навіть клеймувався з однією із них. Активне повернення древніх, серед яких опинилася таврована пара Ашмедая, зіграла їй на руку. Твоє народження та міць стали маячком, який зародив хитрий план. Деус зовсім не підходив, от ти… Батько бачив, що за тобою стежили, але гадав це за наказом Темного Володаря, тому й не втручався.

– Огидно розуміти, що все життя перебувала під ковпаком, – я неусвідомлено обійняла себе за плечі, відганяючи неприємний морозець.

– Хотіла б сказати, що це не так, але не можу. Ліліт вхожа у Цитадель Долі, та має чималі зв’язки. Вона була так одержима нащадком молодшого сина, що слідкувала за тобою від народження й очевидно знала про твою майбутню подорож до Нижнього Світу. Знала, що ти підеш рятувати мене. Звести вас зі Служником Часу стало легкою справою. Саме перед тим Рейгану навіяли оманливі переконання, а Лепті було віддано камінь, що бачила ти.

– Невже все настільки передбачувано?

– Могутність Цитаделі не має меж, бо сили їй дає сам Творець. Наші ймовірні долі в деталях знають там і гриф «таємно» на істинах тих, але Ліліт це не завадило втрутитися у твоє життя. Це вона наказала Зепару викликати Рейгана і Лепту на твій порятунок. Саме тоді й Герцогиня таємно принесла той самий камінь, який мав на собі любовні чари, що мали спрацювати мов клеймо Зіпа. А віддала вона вам його, бо камінець той це частинка духу Ліліт, особливої енергії, який треба було пронести у наш світ, й цим запустити її пророкування про власне пришестя у дію.

– Тому й вона так вмовляла мене народити від Служника Часу. Але чого саме він має стати батьком?

– Це найцікавіший момент. Ліліт може відродитися лиш у створінні сильнішому ніж відьма земна. Тебе треба було звести з кимось могутнішим за нижнього. Бо дух її надто сильний і знаюча, хай навіть з першою кров’ю нижнього, не витримала б її входження у неї. Чоловік твій служка Творця, не демон і не верхній, хоч має частину всіх світів у собі. Він належить усім реальностям, але жодна не є його домом. Служників декілька, але саме Рейган найвправніше підчищає за нижніми, бо не боїться їх. Він навіть обрав Нижній Світ за постійний дім та став своїм серед чужих, та це й зробило його легкою здобиччю. Нижні скорившись Темній Матері легко пішли на зраду проти не кровного побратима. Він ідеально підійшов під умову прописану у віщуванні: «Понесе дух древній первістка вдруге свого». Це мав бути первісток від могутнього створіння, який колись мав уже не народжене дитя серед смертних. Рейган мав принести у цей світ другого свого первістка, ідеальну оболонку для неї, для частинки тієї свідомості, що була замкнена у камені. Пророцтво Ліліт мало на увазі саме його і саме тебе.  

– Марто, – Валя прокашлявся і став перед мною. –  Служники Часу створені по подобі Правителів з Туманного Вирію, хоч і можливості їх обмеженні поміссю крові усіх істот з усіх світів. Осівши у своїх обителях Володарі набули чіткої належності до певних реальностей, тому не можуть повноцінно перетинати відведенні їм кордони. Ліліт же вхожа в усі світи була, на рівні зі Служниками, доки не злилася із Темним Володарем, обравши добровільно Нижній Світ за вічний дім. Вона не може більше перетинати межі володарювання.