***

Я полишила кімнату і подалася до Валентина, який традиційно після відходу бабусі сидів на першому поверсі й спостерігав у вікно. Він залишився з дідусем, ставши його опорою та захистом від суцільної самотності. Почувши усе про Ліліт та її передбачення кіт уважно подивився на мене та засмучено поплентався у крісло.

– Чого ти так зиркнув на мене і промовчав?

– А що я можу сказати?

– Та хоч щось. Ти ж знав, ким є мій тато, вірно?

– Є речі у які фамільяри не можуть втручатися, доки це не є смертельним для господаря. Його титул не впливає на тебе.

– Прекрасно, то ти як моя Тіффані. Знав і мовчав. А те що моєю бабусею є сама Ліліт, а дідом. О, дідом є… Щоб мені! Про другу частину Великого Пророчення Творця, яке запустила бабуся, але не виконала, ти теж знав? Знав, що вона залишилася поза її знаннями.

– Я не був присутній там особисто, але з того що повідомила Каміла, там не було другої частини. Велике Пророчення стосувалося її особи. Нижній Світ нарешті налагодив домовленості з Верхнім та населення його почало слідувати чітким законам. Творець домігся порядку між світами.

– Тоді що торочила Ліліт про дух, який вдруге понесе первістка, котрий зруйнує все старе у нашому світі?

Кіт заходив навколо мене колами і процитував перший рядок того самого незрозумілого пророчення Ліліт, що я вже чула особисто від неї.

– Так, саме це вона й розповіла мені.

Кіт чомусь зайшовся реготом. Чесно, я навіть налякалася, бо вперше чула його сміх та ще й такий грудний і неприємний.

– Валю, все добре?

– Добре? Марто, це передбачення Ліліт, не Творця. Вона повідала його прислужникам, коли вродила Ашмедая. Мені довелося наводити довідки, коли Князь став членом родини, тоді й вперше почув про це віщування. Один зі служників Темної Господарки розповів мені про нього. Хитра Матір втягнула тебе у це доволі віртуозно.

– У що у це? Воно має відношення до мене і Рея?

– Ти її прямий нащадок. Ліліт надто мудра, щоб так легко зрозуміти хід її думок.

– Мені вона сказала, що я маю народити того самого напророченого первістка.

– Проте ти не вагітнієш. Чому?

– Бо правила гри змінені, – тихо відповіла Стася, яка спустилася до нас сходами. Її обличчя не виражало жодних емоцій, а очі дивилися потуплено у підлогу. Вона рухалася доволі кволо та невпевнено, мов знаходилася у важкому скафандрі, який вперше одягнула.

– Це не Стася, Марто, – кіт навернувся на більш суттєвого захисника і прикрив мене собою.