ЗНАЙОМСТВО З БАТЬКОМ

Свято пройшло більш, як тиждень тому, а я вже ще не могла відновити нормального ритму життя. Нові знання спонукали до пошуку інформації, освідчення Рея до розпачу та суму, а тато чомусь не бажав говорити зі мною. Я розповіла усе Тіффані, але вона чомусь теж засмутилася. Деус наче тримався нейтралітету та сказав, що я сама відповідальна за своє життя. Знав би він як мене гнітила ця відповідальність.

Я жила окремо від батьків й могла виговоритися лише своїй помічниці, яка знала всі мої сумніви, страхи та істинні почуття. Чомусь від чергової згадки про Ліліт фамільяр дивно засмутилася та не пояснивши причини вклалася спати. Мені ж було зовсім не до сну і думки про ненависного й одночасно любого демона картали сумнівами щодо правильності вибору. На дворі стояла глибока ніч, повня неймовірної краси осяювала мою кімнату, створюючи романтичну атмосферу тим кому є з ким її розділити та тягар на душу таким одиночкам-невдахам як я.

– Тіфф, що не так? Чому ти ображаєшся на мене, чи мені так здається?

– Все добре, тобі здалося. Доброї ночі.

– Ти щоразу згасаєш, чуючи про Ліліт. Ти маєш якісь погані спогади про неї? Ви знайомі?

– Я дійсно знайома з Темною Матір’ю, але поганих спогадів у мене немає.

– Яка вона?

– Мудра, дуже красива й розумна. Все жіноче є уній одній та всі чесноти світу смертного. Вона досконала й порочна одночасно, в ній відчувається гріх та досконалість істини буття, – сумно відповіла фамільяр.

– То чого ти засмучуєшся, навіть зараз перераховуючи її чесноти?

– Не запитуй мене нічого, прошу тебе.

– Чому, Тіффані?

– Я не скажу більше ні слова.

– Ліліт! Ліліт! Ліліт! Що з того? Розкажи мені нарешті чим ти з нею пов’язана, Тіффані?! Я твоя господиня, а ти приховуєш від мене щось?

Кімнату буквально залило місячне сяйво яке доволі неприродно поблискувало на стіні, крихітними, мерехтливими вогниками, наче блискітками. Тіффі в секунду перекинулася на копна, заступивши моє ліжко собою. Висока, кам’яна істота, майже вепр, насторожилася та притихла у спостережені, раптово грізно промовивши:

– Хто тут? Покажи лик свій! – у відповідь линула тиша.

У моїх думках почувся голос помічниці, який наказав підвестися та бути уважною. Я послухалася та прискіпливо оглядала кімнату разом з нею. Було надто світло та тихо, щоб хтось третій міг перебувати поруч.

– Тут нікого немає.

– Місяць не бреше, Марто, він привів когось.

– Та нікого тут немає. Глянь, кімната порожня, ми тут самі. Скажи краще чому тебе засмучує згадка про Ліліт?

– Нарешті! – мов вітром у кімнату занесло м’який жіночий голос.

На засвіченій стіні з’явилася чорна, струнка постать в приталеній сукні з довгим шлейфом позаду себе. Вигини стегон та бюсту яскраво демонстрували звабливість невідомої персони. На гоголі розвівалося пишне, хвилясте волосся, яке прикрашав певно вінок, з-під якого стирчали пара довгих рогів зі звисаючими на них прикрасами. Принаймні здавалося що то таки вони

– Темна Матір! – шанобливо мовила Тіффані кланяючись до тіні.

–  Темна Матір? Тіффані, що діється?

– Я чекала доки ти мене покличеш, Марто. Я Володарка Нижнього Світу й матір усіх жителів його. Імення мені не інакше як Ліліт.

Переляк надійно паралізував тіло й відняв мову, бо розуміючи ранг створіння перед моїми очима навіть дихати було доволі страшно. Я застигла не знаючи що робити і чого чекати він непроханої та явно небезпечної гості. При цьому Тіффані так і продовжувала покірно стояти увігнувши голову.

–  Не варто боятися мене, дитя. Я прийшла на поклик твій, щоб стати істиною для тебе.

–  Поклик? Та хіба я кликала? – ледве вимовила.

–  В повню ім’я моє п’ять разів вигукнуте змушує мене почути клич. Та приходжу я рідко, точніше майже ніколи, направляючи служниць своїх дізнатися причини звернення відьомського. Але ти, ти не зовсім відьма, ти дочка Ашмедая, з якою давно жадала зустрічі.

–  Жадала? Навіщо? – її слова ще більше змусили мене нервувати.

–  Ти дочка не останнього створіння Нижнього Світу, хіба це не причина?

–  Батько не зовсім той князь яким був колись, та й моя персона не така вже цінна.

–  О, яка велика глибина самообману. Батько твій завжди буде любим сином моїм, не дивлячись на самоприсвоєні чини та ранги.

 –  Самоприсвоєні? 

Ліліт розсміялася і невідчутний мною вітер розвіяв її волосся з більшою силою та оголив красиву, довгу ногу.

–  Я найзвабливіше жіноче створіння, найхитріше, розумніше, справедливіше і певно найсердечніше серед усіх у трьох відомих тобі світах. Жорстока, коли заслуговують та милостива, любляча, коли мене шанують. Як будь-яка матір я караю дітей та люблю їх усім серцем. Я опікуюсь парами клеймованих духів. Через волю мою діє Герцог, відомий тобі як Зепар. Я пильно свідкую за первино вродженими, щоб Світлий Володар не вербував їх лише на свій бік. Я завідую коханням, пристрастю та повнотою відчуттів. Три сини мої, моє найбільше кохання та морока: Астарот, Великий Принц Нижнього Світу, як і Люцифер, якого проклинають майже усі світу твого.