***

– Марто, дух нашої дитини у мене. Я тримав тілесну аскезу, щоб Володар дозволив йому вродитися. Я чекав, коли ти виконаєш пророчення Анастасії стосовно нащадків, і цим дозволиш мені повернутися до себе.

– Що за нісенітниці ти несеш. І взагалі, звідки ти знаєш про ритуал?

– Володар прислав вістку. Такою була необхідна умова, щоб ти сама прикликала свого уже існуючого первістка. Наша наступна близькість поверне нам того кого ми втратили дуже давно.

– Це абсурд. Я виконувала все заради Стасі.

– Я добре знаю, що той обряд, бо ознайомився з ним після втрати сина. Тобі його дала фамільяр, вірно?

– Так!

– Не егригоріальна текстівка, зовсім. Але все ж демонові, як я зась до подібних чарів. «І нащадки родини, що чекають на вродження воплотяться в материнській утробі при наступній близькості». Така там кінцівка? – його питання й питанням не було, він знав що має рацію. – Це доля, Марто, що ти досі не від кого не завагітніла, ти чекала мене.

– Не знаю хто злив тобі інформацію, але бачу, ти готувався. Мене цими казками не обдуриш.

– Лепта знає хто ти. Вона тому і віддала камінь мені без оплати, бо винна Ашмедаєві. Коли той відрядник повернеться додому, то точно дізнається ким ти є. Він би не пробачив Герцогині, що та не віддала тобі дитя. Життя за життя. У демонів це так відбувається. Прошу тебе, погодься. Стань знову моєю дружиною. Цей раз ти не дарма вродилася у такій сильній родині. Нащадок трьох демонських родів принесе колосальні зміни у цей світ.

– Або зруйнує його.

– Марто, благаю, – Рейган став на інше коліно і мало не плакав. – Я чесний перед тобою, інакше Асмодеус уб'є мене.

– Він у будь-якому випадку те зробить 

– Я поясню йому всі тонкощі. Зепар дещо підтвердить.

– Зепар усе знав?

Якраз від згадки про дядька він вибіг разом із батьком до нас, притримуючи мого розгарячілого родича за руку. Вони зупинилися на пів дороги побачивши дещо розгублену мене, букет квітів позаду Рея, його на колінах з кільцем у руці.

– Ти що це робиш, покидьку? – закричав тато.

Він без попередження накинувся на Рейгана з кулаками, не дочікуючись його пояснень. Деус вибіг на галас, як власне усі присутні на святі гості. Не вистачало лиш адміністрації закладу. Певно хтось із родини постарався і вимкнув камери спостереження, щоб не мати ще більших проблем.

 – Дейтоне, що ти робиш? – закричала мама. – Зіпе, розборони їх!

Рей не оборонявся, а от батько досхочу бив його по обличчю, сидячи зверху на грудях з криками:

– Покидьок, то ти з нею таке зробив. То ти був тоді. Сандаловий щур, як же я не здогадався. Покидьок! Мерзотник! Хтиве падло!

Дядько та Деус зупинили його, я ж кинулася до Рея, оглядаючи те місиво, що сталося з його красивим обличчям.

– Батьку, я не знаю що погано тобі зробив пан Моріс, але він давно знає Марту і любить не менше твого, – заявив Деус, міцно тримаючи тата в обіймах.

– Сучий син! Він нікого не може кохати.

– Певно як і ти, Дейтоне, – відповів Рейган, ледве розплющивши залиті кров’ю очі.

– Марто, чого ти мовчиш? – брат навіть дещо ображено звернувся до мене. – Невже його почуття настільки порожні для тебе, що ти готова попрощатися з ним після усього цього?

– Деусе, ми майже не знайомі, – від цих слів було дуже гірко, але я не могла прийняти усю почуту інформацію так швидко. – Я не маю почуттів до нього, щоб одружуватися.

– Не бреши мені! – уже кричав Деус. Завжди врівноважений та розсудливий, він забувся про присутність сторонніх та випалив усю відому йому правду у вічі: – Ви були разом. Я відчуваю інтимний зв'язок. Не знаю, що між вами відбулося й чого стосунки перервалися, та точно можу сказати одне, що пан Моріс довго наважувався на цю зустріч, а ти зараз вдаєш незнайомців?

Я мало не згоріла від сорому, побачивши ніякові погляди дідуся, Стасі, тітки Бажі та друзів. Вираз обличчя матері мінявся від страху до розгубленості, періодично згадуючи про зніяковілість. А батько горів гнівом, кидаючи на Рейгана блискавичні погляди.

– Так, Дейтоне, це був я. Той хто позбавив цноти твою дівчинку, той що посіяв розпусту у її душі, але і той, що несамовито її кохає. І якщо запитаєш Зіпа, то зрозумієш чому.

– Зепаре, про що він каже? Ти теж щось знав і мовчав? Ви змовилися, так? – тато відштовхнув від себе друга і став схожий на людину похилого віку, якій дядько намагався пояснити щось з області квантової фізики. Мені стало навіть шкода його. Такого розпачу на завжди холодному, привабливому обличчі я ще ніколи не бачила.

– Так, любі гості, повертаємося до столу, – посміхався Деус, абсолютно піднесено. – Ви дізналися достатньо нового про нашу іменинницю, більше не можна. Все має бути дозовано.

Гості почали повільно повертатися за стіл, а матір підійшла до мене простягаючи серветку, хрипло мовила:

– Витри йому обличчя. Це все правда?

– Так, ми дійсно давно знайомі, мамо.

– Рею, ти міг би все мені пояснити, – вона ніяково переминалася з ноги на ногу. – Нащо було так брехати й хитрити?