***

– Даремно.

– У тебе зараз немає хлопця, в чому проблема, золотце?

– Я тобі не «золотце».

– Марто, мені ще довго томитися між смертних, краще це робити поруч із тими хто знає ким ти є насправді. Ти ж знаєш хто я?

– Бабій та звабник.

– Це опис твого татуся, до заміжжя. Я маю одне складне бажання, яке виповниться, якщо я не матиму інтимних стосунків зі випадковими смертними. За багато років ти була єдиною жінкою у моїй постелі, бо ти ж смертна, але і демон відразу, далеко не випадкова у моєму житті.

Його одкровення щиро розсмішило й підняло настрій. Не втримавшись я зареготала що мала сил:

– І я маю розтанути від того, що тобі вигідна моя кандидатура?

– Марто, я знаю хто ти. Хіба не легше мати чоловіка, котрий знає про тебе все?

– Чоловіка?

Рейган голосно закашлявся, став на одне коліно і вийняв з кишені каблучку. Залунала ніжна музика і до нас внесли неймовірної краси букет троянд.

– Ти станеш знову моєю у цьому та інших світах, назавжди, навіки-віків в усіх життях?

– Ти здурів?

Хлопчина який вніс букет ніяково швидко покинув нас, передавши важку ношу Рею.

– Марто, прийми вірне рішення.

– Ми не знайомі, з чого така пропозиція? Ти не кохаєш мене.

– А ти мене? 

Я трохи ніяково змішалася та відступила. Він був безперечно правий в усьому, але я не могла одружитися з тим кого знала лише з власного ведіння і однієї ночі.

– Марто, я відчуваю твою прихильність, будь певна й у моїй. Я стільки років виборював згоду у Темного Володаря на наш союз.

– З якого б це дива? А батька мого не хочеш запитати?

– Обов'язково запитаю, але спершу прошу тебе стати моєю не лише тілесно.

Від цих слів я спалахнула гнівом.

– То було лише ведіння.

– Ти зараз брешеш мені, чи собі? Якщо то було ведіння куди тоді ділася твоя непорочність духу? Це було по-перше. По-друге, звідки я знаю про подробиці? Не починай, то була така сама реальність, як і твій візит у Нижній Світ.

– Що?

– Ти дійсно бувала внизу, золотце. 

– Тобто? Я бачила лише ведіння, коли прийняла бабусин амулет. Я ж не могла, там бувати насправді. – я обперлася об підвіконня, відчуваючи надто двоякі відчуття. Одночасно вірячи собі, але й мов почула те, про що здогадувалася завжди. – Я ж потім потрапила в інший час, і...

– Я дійсно повернув час для тебе, Марто. Але це сталося до того моменту, за який ти вважаєш.

– Я не розумію.

– Так і було задумано.