***

Сьогодні на наше свято приїхав дідусь, родина Стасі, родина Фантів та наші з братом друзі. Розмах батько узяв капітальний, запросивши навіть виступити наш улюблений гурт, яких без роботизованого бек-вокалу чи музикантів залишилося дуже мало. Батьки замовили залу у найкращому ресторані Праги, де працював найкращий людський кухар у місті з роботом-хелпером, а не навпаки. Наша родина осторонь трималася від штучного інтелекту, який дратував батька, бо був непідкореним його пригніченою силою та й домашні роботи виходили з ладу, від стількох магічних істот під одним дахом. На вечір планувався феєрверк з лазерними фігурами, і рештою спецефектів, які особисто Деуса не дуже тішили. Брат мріяв про звичайне, тихе свято у колі близьких людей.

Гості уже зійшлися,  фотоголограмосесія добігала кінця і ми вже готувалися заходити в основний зал, де мав проходити сам бенкет. Милуючись панорамою нічного, міста у яскравих вогнях й роздумуючи над процвітанням та поповненням нашої родини попри сум за бабусею я не помітила, коли до мене хтось підійшов і поклав доволі важку руку на плече.

– Можу Вас привітати, Марто? – почувши цей знайомий мені чоловічий голос я негайно розвернулася до нього обличчям і заклякла, побачивши перед собою нікого іншого як Рейгана.

Від нього все ще пахло морозною свіжістю зимової ночі та легким, але неймовірно звабливим парфумом з нотками сандалу.

– Якого біса ти тут робиш? – я помітно занервувала, не знаючи чого чекати від цієї сумнівної зустрічі.

Звичайно моє серце закалатало в немислимому ритмі від радості і одночасно впало у п'яти від страху, що його побачить батько та все зрозуміє про наш давній зв'язок.

– Рейгане? – мов накаркавши, батько стрімко підійшов до нас та розгублено оглянув обох. – Що відбувається? Чого ти тут?

– Ви знайомі, Дею? – з радісною посмішкою підоспіла матір. – Дурне запитання, даруйте. Звичайно знайомі, пан Моріс же директор банку, що обслуговує твою фірму. Дейтоне, вже гаразд?

Батько розгублено кліпав, не розуміючи куди веде ця зустріч і чого тут з'явився цей чортяка, та ще й бувши знайомим з його дружиною. Але зробивши свій фірмовий вираз обличчя, лиш запитально глянув на знайомого.

– Так, пані Еміліє, ми дійсно давно знайомі з Вашим чоловіком, – замість тата відповів непроханий гість, розтікаючись у неймовірній усмішці.

Мама була зачарована ним і не чуяла у ньому загрози, демона чи звабника її доньки. Рейган підготувався до цієї появи і залишалося лиш нагальне питання про його ціль.

– Марто, доню, це Рей Моріс, директор банку «Майбутнє». Він завітав до нашої магічної крамнички у пошуках настоянки від любовної туги. Я запропонувала спершу продіагностувати ситуацію через таро і вийшло так, що запросила його на ваше з братом свято. Краще будь-якого зілля це нове, цікаве знайомство. Вірно, Дею? – матір підморгнула весело батькові, якого перекосило.

– Йому треба була консультація, навряд чи Марта займатиметься цим зараз, Емілі, – недобре свердлячи поглядом демона, Князь велично розрівняв спину і додав: – Вибачте, пане Моріс, але сьогодні я забороняю дочці працювати.

– Пані Емілія люб’язно запропонувала познайомитися з вашою з дочкою замість ворожіння й мікстур від того, що вже віджило себе. Вона сказала, що Марта теж не так давно розійшлася з хлопцем, тому ми вже маємо дещо спільне. Якщо вона не проти, звичайно.

– Емілі, вона що антибіотик від серцево-судинних хвороб! – тато спалахнув від гніву. – Що це ти собі дозволяєш? Ще тільки женихів доньці не шукала.

– Я не бачу нічого поганого, щоб наша дочка познайомилася з гарним та порядним хлопцем.

– А мене ти запитала?

Я лиш мовчки стояла та слідкувала за трійцею, яка навіть не підозрювала, як мені хочеться провалитися крізь підлогу та просто зникнути. Я боялася, дуже боялася розкриття усієї правди, особливо про походження батька. Моє особисте життя було другою причиною, через яку я повільно помирала від жаху.

– Перепрошую, пане, за поведінку отця! – до нас підійшов Деус.  – Марто, клич гостя за стіл і вже сідаймо. До речі, я Деус, брат цієї красуні, – він з добродушною посмішкою протягнув руку Рейгану та неоднозначно поглянув на мене.

– Дуже приємно, Деусе. Рей Моріс, знайомий вашої матері та батька. Вітаю Вас з днем народження! Це так круто народитися у Новорічну ніч.

– Якщо чесно, то не дуже. Ми завжди переносили святкування на кілька днів. В цей день мало хто готовий прийти на день народження. Сьогодні нам пощастило, на ювілей не відмовляють.

– Сьогодні ж прийшли усі кого ви чекали, вірно? – Рейган сказав це таким тоном і так неоднозначно кинув погляд у мій бік, що я відчула удар та пряме питання до мене.

– Так, сьогодні дійсно прийшли усі, – мовив брат та узявши батьків під руки потягнув їх у зал. – Вони зараз прийдуть, ходімо до гостей. Хай поспілкуються наодинці.

– Деусе, Марті здається не дуже добре, – батько впирався.

– Їй зараз краще ніж будь-коли, ходімо.

Мама очевидно понадіялась на кохання з першого погляду й відчуття брата, тому слухняно пішла за ним. А от батько явно був не в собі від злості й та справа оглядався на нас. Я відчувала себе школяркою, яку батьки застукали за непристойним дійством і покинули кімнату, даючи нам час на одягання. Коли двері до бенкетного залу зачинилися і ми залишилися удвох, я запанікувала, але стримуючи емоції холодно запитала: