ДАР ВОГНЕННОЇ СТИХІЇ

– Можемо перенести, господарко, якщо тобі не до того. Вогонь відчуває твій сум, – обережно мовила Тіффі.

– Я у нормі.

– Вогонь бачить більше за очі. Це твоя стихія, тому краще відпусти емоції, чи відкласти дійство. Він може злікувати тебе, якщо попросиш.

– Мене немає від чого лікувати.

– Я не той персонаж якому можна збрехати, але і не той, який буде докопуватися до правди. Просто знай, що може покращати за допомогою вогненної стихії.

Я сіла у коло, відпила червоного вина і почала начитувати заклинання. Стрічка за стрічкою і за третім разом напій, що вже розігрів із середини живіт, відчутно та стрімко поповз тілом, розслабляючи його. Повністю заспокоївшись, єдиним поглядом та найменшим наміром мені легко вдалося підпалити заготовлені трави для піднесення.

– Вогонь у тобі, господарко, – шепотіла поза колами помічниця.

Я проколола середній палець на правій руці й присягнула на використання стихії у праведних цілях. Стіна кімнати хитнулася, а свічки аж до самої стелі простягли своє багряно-помаранчеве полум'я, створивши замкнутий простір, який наповнювала задуха й жар. Раптово повітря згустилося, обпаливши мої легені. Склалося враження, що я щойно випила якогось міцного алкогольного напою, та намагаюсь хапнути свіжого повітря, якого довкола ніби й не було. Свідомість покинула моє тіло доволі швидко, під несамовиті крики Тіффані.

Те саме СПА, де злободенного дня я зустріла Рейгана постало перед очима не зовсім чітким маревом. Я бачила себе у демонській подобі й Рея власною персоною напроти себе. Якась нечувана заздрість охопила мене, злість і ненависть спрямовувалась на ту, що стояла перед ним.

– «Якого чорта мене сюди занесло? Що відбувається?»

Раптово Рейган повернувся, неначе почувши думки тієї, яка нишком спостерігала. Він повільно та велично підійшов, не приховуючи зацікавленість. Локація в секунді змінилася перенісши нас до будинку змієлова, куди ми з дядьком Зіпом подалися першочергово після спуску у Нижній Світ. Рей неквапливо й прискіпливо оглядав мене, не пропускаючи жодного міліметра тіла.

– Не бажаю бачити тебе у своєму видінні, зникни!

Але він мов не чувши мене продовжував безсоромно дивитися.

– Зникни, Рею! Я не можу пам’ятати тебе, не бажаю відчувати те, що відчуваю зараз. Зникни! – я закричала і навколишній світ розлетівся на малесенькі шматочки схожі на дзеркальні уламки, які прикрасили довкола простір, все ще зображуючи його образ.

Несамовиті, неконтрольовані ридання в край розфокусували мою увагу та зовсім стерли межу між реальністю й видінням. Важкість і знесилення знову охопили мій палаючий від думок про демона розум та знесилене серце. Слова які я прокричала на межі свідомості здивували навіть мене саму, привівши до тями та здорового глузду:

– Я хочу тебе, Рейгане! Я кохаю тебе! «Ні, що я собі думаю?» – але моя мораль дещо запізнилася.

Кімната у яку я потрапила після свого недолугого зізнання не була мені знайомою. Аромат сандалу щільно заповнював тамтешній простір і чомусь будив у мені надто неординарні відчуття. Я буквально палала з середини від бажання, спираючи все на недавню зустріч з Рейганом та своїм демонським єством. Раптово мене пройняв гнів, що я взагалі думаю про цього ідіота та ще й бажаю його на якомусь тваринному рівні, але тут жіночий сміх із сусідньої, зачиненої кімнати перервав мої думки. Двері раптово відчинилися.

Демонструючи всі принади свого ідеального тіла вийшов той кого я вже порядком ненавиділа, абсолютно оголений, замотаний нешироким рушником на поясі. Я відчула ще більшу неприязнь через те що цей нахаба займав надто вагому позицію у моєму серці, та забагато місця у думках. Рейган ніскілечки не виглядав розгубленим, чи збентеженим. Він випрямив стан та повільно крокуючи, не відриваючи погляд від мого обличчя, солодко й зухвало посміхався. Я ж навпаки напружилася, розглядаючи його груди, широкі плечі та м’язисті руки, що звабливо виблискували від очевидно тієї самої олії, яка так неймовірно пахла.

– Ти втратила страх, чи сором, відьмо?

– Я-я, ти…, ми… Ти знаєш хто я?

– Асмодеус знає, що ти тут?

– Батько? Це не видіння, так? Ти реальний?

З кімнати звідки щойно вийшов Рей показалася молода дівчина, яка мовчки кивнула на знак вітання й поспішаючи покинула нас на самоті.

– Моя нова масажистка, – мовив демон злегка посміхаючись. – А могла б легко бути моделлю з такою зовнішністю. Скажи?

– Я не розумію що зараз відбувається. І чесно кажучи, мені байдуже хто це така.

– Не бреши, я ж не сліпий. Ти мало поглядом її бідолаху не просвердлила. Взагалі, серденько, як ти тут опинилася? Невже освоїла демонську телепортацію?

– Звідки ти знаєш хто я?

Рейган став надто близько. Мені довелося ступити крок назад, щоб бодай якось контролювати себе.

– Дочка Асмодеуса та відьми зі знатного роду.

– Знаючої, Рейгане, не відьми.

– Всі у Нижньому Світі чути про тебе з братом, легендарних двійнят великого Князя. А от звідки ти мене знаєш?

– Бачила у видінні, демоне, – мовила не подумавши і тут же пошкодувала про це.