ЗЕФІРКИ І ПОПСА

Прибувши додому нас зустрічав Деус. Він наївно купив універсальний лежачок для кота, чи невеликої породи собак, куди цілком зручно вмостилася Тіффані. Свинка поводилася доволі розкуто, по-свинськи, як зауважив дядько Зіп, й відразу взялася облаштовувати власний побут і простір. Мало того, що вона попросила пересунути торшер та розмістити своє ліжко біля мого, то вона ще і їсти захотіла в кухні з усією родиною. Мене це забавляло, а от батько та дядько геть не здобрювали такої поведінки.

На відміну від батька брат добродушно зустрів нового члена сім’ї, пригостив її яблуками та не чекаючи прохання пішов по лоток з наповнювачем до зоомагазину. Хто мав у ньому прибирати я навіть уявити боялася, хоч і знала очевидну відповідь. Окрім  речей першої необхідності Деус купив для моєї помічниці рожевий ланцюжок, щоб гуляти з нею, та те за що я його ледве не убила – суконьку з фатиновою спідницею, теж ніжно-рожевого кольору. Тіффі запищала від радощів, а я лиш уявила себе з рожевим поводком на якому біжить мала рожева зефірка.

– Ти зараз добити мене вирішив?

– Але їй же подобається, – брат прудко одягнув на свиню те рожеве непорозуміння.

– Він правий, мені ду-уже подобається, – свинка побігла до дзеркала, що розміщувалося поруч із шафою та почала крутитися перед ним.

– Деусе, мало того що мені доведеться гуляти зі свинею, то ти ще вирішив над мною поглузувати?

– Марто!

– Уяви тільки мене з цим рожевим чудом.

– Марто, припини негайно!

Тіффані хрюкнула і вибігла з кімнати, Деус побіг слідом за нею. Я й не відразу зрозуміла, що ненавмисно насправді дуже образила малу, маючи на увазі не її недолугість, а перебір з самою сукнею. Свинка була прикольною у ній, але як звикнути до такого незвичного члена родини я не розуміла, хоч прикипіла до неї усією душею. Від самої думки, як самотньо вона зараз себе почуває мені стало ніяково й дуже соромно. Я почула як скрипнули вхідні двері і думала, що це тато кудись пішов, а виявилося, це брат повів гуляти мою помічницю, не сказавши мені ні слова.

– Вони пішли, щоб ти могла побути з власними думками та почуттями, – мовив батько, витираючи рушником своє мокре волосся.

– Ти був у душі, а дядько Зіп уже пішов?

– Бажена зателефонувала, нагадала про відвідування якогось заходу. Зепару зараз певно влетить, бо вони запізнюються.

– Вона дуже засмучена?

– Бажа?

– Тіффані.

– Дурне ім'я для свині, чесне слово.

– Па, вона засмутилася?

– Не знаю що між вами сталося, але так, вона засмутилася. Ти не очікувала такого фамільяра, вірно?

– А ти як гадаєш? Звичайно, я й не думала, що заведу колись свиню.

– Насправді це не дивно. Кіт для такої знаючої як ти був би доволі примітивним.

– Тобто?

– Ти ж знаєш, що будова органів свиней найбільше схожа до людських?

– І що?

– А те, що її інша форма може тебе здивувати. Будь вона звичайною змією, ставала б ящуром, чи жирним пітоном. Будь вона псом ставала б гієною, чи вовком. Свині трапляються рідко. Чесно я особисто не знав фамільяра-свиню, але їх інший бік може принципі бути й диким кабаном. А враховуючи її істинний лик, чекати можна кого завгодно. Вона дух-помічник не простий, дівчинко. Вона прислужувала вищим у Нижньому Світі та наймогутнішим відьмам Смертного Світу.

– Вона розповідала про це.

– Навіть дикий кабан вже більший ніж наша мала у суконьці. Не вішай ніс.

– Я не уявляю як гуляти з нею. Вона дійсно прикольна, симпатична, але на люди зі свинею. Мені ніяково і болісно від думки, що я її цураюсь.

– Дочко, є речі які трапляються тому, що мають. Твоя бабуся зустріла Валентина випадково, а глянь яким дорогим він став усій родині. Тіффані важко пережила входження у неї духа-помічника, пам'ятай про її муки. Вона дійсно переплюнула усі наші очікування, та хіба вона просилася? Ти її покликала, а дух обрав тіло. Ти шукала її, а не ця свинка тебе.

– Ти правий.

– Головне скільки знань у її голові та потенційної користі вона зможе принести.

– Певно варто попросити вибачення.

– Варто накрити на стіл та подзвонити брату, щоб не затримувалися, а там і слова потрібні віднайдуться, – тато поцілував мене у лоб і пішов у спальню, залишивши мене у компанії важких думок.

Деус повернувся швидко і відразу узявся мити копитця Тіффані, я вже облаштувала їй місце для їжі поруч з собою та зробила овочевий салат. Вечеря проходила під розповідь брата, як на Тіффі реагували перехожі та з якою цікавою дівчиною він познайомився завдячуючи їй.

– Я не можу прочитати її емоцій, уявляєте? – радів він.

– Може Зефірка знала до кого тебе тягти, – тато підморгнув свині, яка припинила їсти і кинула розгублений погляд у відповідь.

– Тіфф, ти щось відчула у ній? – Деус присів поруч з  твариною.

– Ти зустрів ту яку мав, а більше тобі знати нічого не потрібно.