2

– Тихо ти, Асмодеусе. Я не причетний до зникнення Зепара.

– Ти слідкував за мною?

– Не зовсім за тобою, –  погляд батькового знайомого солодкою пеленою пробігся по мені.

– Не смій геть дивитися в її бік. Ти тут не даремно, падлюка. Кажи негайно, чого ти тут, ще й у такому вигляді?

– З вашого дозволу, князю, я сяду, – офіціант приніс непроханому гостю три бокали і дороге вино, назву якого я й читати правильно не вміла. – От що-що, а випивку робити смерті вміють.

– Ти пити сюди прийшов, Рейгане? – тато склав руки перед собою на столі й ледь стримувався, щоб не накинутися на абсолютно спокійного, але такого чарівного нахабу.

– Я трохи покараний. То чого б не відпочити?

– Я не помилився, то ти, диявольське поріддя, таке накоїв.

– Фактично я нічого не робив. Ми домовилися з Мартою, що я лише поверну час до моменту, коли Каміла приносила в жертву рік свого життя. Фамільяр, мав відмовити її це робити, не я. Все. Далі ви зробили, що зробили.

– Я міг би мати сина, дружина сестру і взагалі...

– Твоя донька так врятувала сотні невинних, бабусю та намагалася допомогти братові. Я не маю впливу на події у такому масштабі.

– А як Арідан освятить?

– Ти геть мізки тут втратив? Арідана не можливо на таке вмовити. Він діє виключно під наказом Світлого Владики.

– Як не ти, то хто? Ти знаєш де Лепта?

– Мене скинули до смертного життя на один строк, щоб я помучився серед вас. А от герцогиню змусять працювати в лавах підопічних третього легіону.

– Вона навіюватиме гріхи? – ця новина зняла напругу з батька і навіть розвеселила. – Та вона й дня не витримає такої інтенсивної праці. Що ця демониця накоїла? За що її так принижують?

– Тобі не сподобається моя відповідь, Асмодеусе.

– Та кажи ти вже, – не витримала я. – І поясни краще, що з дядьком Зепаром?

– Невже і мене хтось називатиме колись дядьком? Прикольно, – його ідеальна посмішка одночасно дратувала і манила. – Твій дядько, Марто, більше не повернеться. Зепарову печать відібрано, а його зачинено у вогненній камері мовчання, на термін життя його родини до третьої крові.

Я погано розуміла що з ним зараз, але знала одне, по моїй вині фактично зник безвісти батько моєї кращої подруги.

– Чудесно! За що ж їх так? – батько знову спохмурнів. Зепар був йому не просто за кращого друга чи бізнес-партнера, він був його братом по духу.

– Скажу єдине слово: «Сіруш».

– Цитадель Долі? Чортів авантюрист. Нащо ж... – тато відпив каву хижо промовивши: – Салліран, він міг. О, Зіпе, нащо ж ти пішов до цього ідіота?

– Ідіота, не ідіота, а Саллі, кажуть, викрав книгу життя Каміли, коли Марта втекла. Під шум та хаос переписав її долю, виправивши попередні сторінки.

– Але як? Нові сторінки можуть створювати лише руки янгола, як Сіруш?

– От з її руками книгу і вирвав.

– Безстрашна наволоч, геть погано з мізками стало.

– Лепта йому пообіцяла незабутню ніч. От він і отримав її.

– Тобто? – я почувалася жахливо винною. На фоні всієї ситуації смерть бабусі була меншою з потенційно отриманих проблем.

– Його стратили вчора на головній площі Сірої Зони, після ночі у геєні вогненній самого Владики. Тіло розвіяли в Туманному Вирії, що є найвищою карою в усіх світах. Його ще помилували, хоч убили попередньо.

– Я, я не бажала такого результату. Я ж не хотіла, щоб все трапилося саме так.

– Донечко, так зіграло моє мовчання. Я мав зізнатися родині ким є, тоді й ти б знала, що ігри з долею небезпечні.

– Я лише хотіла, щоб бабуся жила, – гарячі сльози омивали моє розпашіле обличчя, а груди рвала на шмаття провина.

– Золотце, всі рішення і шляхи у твоєму світі прописані, хоч і багатоваріантні. Якщо людина обирає той чи інший шлях це кличуть долею. Янголи в Цитаделі прописують незримо всі можливі варіанти розвитку подій, повністю керуючись волею Всевишнього, але кожен твій крок, який проявляється у Книзі Життя є твоїм самостійно обраним шляхом.

– Я не розумію, чого так сталося, чому дядько Зепар цього не пояснив?

– Вони з твоїм батьком не надто помірковані.

– Рейгане! – спалахнув тато і вхопив його за руку. – Твій термін перебування тут я вже бажаю зменшити. Замовкни, чи...

– Тобі набридло смертне життя? Владика не подарує тобі такого свавілля. Тому охолонь, Дею, – наглість тону давно вивела б татка з рівноваги, але правда його слів зуміла охолодити його вогняну кров.

– Покидьок!

– Не більший від тебе, друже.

– Якого біса ти прийшов до нас?

– Я тут більше нікого не знаю. Плюс, у тебе така гарна донька. Ми домовлялися про дещо.

– Я не пам’ятаю, – страх накрив мене обома долонями, бо моє безпам’ятство могло зіграти жорстокий жарт.