9

Моя спальня у бабусиному будинку. Підлога. Я бачу зовсім не чітко, але достатньо, щоб роздивитися стурбованість на обличчі бабусі. Вона прискіпливо оглядає моє тіло, ставши навколішки. Різке опритомнення із хапанням ротом повітря злякало її та змусило зойкнути.  

– Ти опритомніла, люба?

– Що відбувається? Чого я розляглася? – це перші питання, що вирвалися самостійно.

Щойно ми з нею сварилися, здається про мої неактивовані здібності. Я жахливо злилася, буквально кипіла від гніву. Але зараз єдиним бажанням стало обійняти її, важливою стала лиш її присутність. Почуття ніжності навалювалися стрімкою лавиною, не даючи змоги адаптуватися до їх сили. Різким поривом зі сльозами на очах я кинулася обіймати дорогу мені жінку, що все життя була нам з братом другою матір'ю.

– Я так тебе люблю, бабусю! – прошепотіла вперше за довгі роки.

– Я теж тебе люблю, – вона дивно дивилася на мене, з притаманною їй поблажливою ніжністю.

Я розглядала її рідне обличчя, відмітивши, що старість зробила доволі вагомий внесок у її красу. Зморшкувате обличчя, шия й руки, мов постаріли за одну мить.

– «Раніше мені вона здавалася значно інакшою. Молодшою, чи що?»

До кімнати буквально забіг Валентин, а за ним неспішно увійшов батько, який перервав мої роздуми про зовнішній вигляд бабусі.

– Каміло, нам час рушати. Годі прощатися, не на віки вічні ми ж їдемо.

– Обійми рідних людей, Дейтоне, дорожче за все на світі.  Варто насолоджуватися кожним моментом, щоб потім не шукати, як все повернути заради єдиного дотику. Ми розтягуємо мить.

– Розтягнете при наступній зустрічі. Чехія не так далеко, скоро побачитеся знову. Емілі уже в машині зачекалась, зараз відгребемо усі.

– Головне, щоб дехто був готовий і нічого не забувся, як минулі рази.

З минулих літніх канікул ми повернулися без ноутбука Деуса, до того без телефона, і так щоразу. Навіть у дитинстві він забувався улюблені іграшки. Бабуся з дідусем кожного разу щось передавали поштою, скільки себе пам’ятаю. Це уже було як жахлива звичка, чи радше кажучи традиція.

– Марто, ти зараз про кого? Я давно готовий і чекав тебе у низу, – батько переглянувся з бабусею.

Різко на мої плечі пали спогади з іншого, але точно мого дитинства, в якому не було ні брата, ні тітки Анастасії. Я розгублено дивилася довкола, натрапивши поглядом на все ті ж сімейні фото, що й мала б, але на них знайшла не усіх членів родини. Раптом усвідомилося, що тітка загинула підлітком рятуючи матір з полону власної свідомості. Пригадалося, що Деуса ніколи не існувало, я єдина дитина у родині.

Я знала, що бабуся таємно від батьків навчала мене теоретичним магічним умінням, бо давно втратила свій дар. Чомусь я була певна, що вона не знає ким є батько насправді й ніколи не бувала у Пеклі. Ця інформація особливо шокувала мене і змусила затріпотіти від напруги. Щоб не заплакати від нерозуміння навколишньої дійсності, я ще раз обійняла свою Камілу.