6

Про що ж можна говорити, як все було чітко, зрозуміло та, без удачі на нашому боці, для мене смертельно. За невдалого перебігу подій прописка у Пеклі мені гарантувалася, так само як неможливість виправити мій провал у ролі знаючої. Хоча щоб уже значило усе попереднє життя у випадку моєї смерті? Нічого.

Дорогою мені наказали заплющити очі, щоб не травмувати мою дитячу, ніжну психіку. Тому лиш діставшись маєтку Лепти мені дозволили розплющити очі та оцінити справжній палац любительки усього золотого. Чорні стіні облиті певно смолою прикрашала золота ліпнина, яка періодично змінювала свої сюжети. Золоті колони та сходи завели нас у просторе фоє, де на фоні кам’яних стін помітно виділялися гвинтові, доволі вузькі сходи, також литі із золота. Вони висіли посередині на грубих ланцюгах і вели кудись через діру у стелі. Під ногами красувався начищений до блиску мармур попелястого відтінку, але найнеочікуванішими це були квіти у горщиках.

Біля сходів і вздовж однієї стіни спокійнесенько росла, а головне квітла прекрасними квітами папороть.

– Це папороть? Вона цвіте?

– На мою вимогу і ти б зацвіла, – демониця неприємно посміхнулася і залишила нас самих.

– Не думала, що у Пеклі можуть рости рослини.

– Ще одне смертне кліше. Тут може зростати, перебувати все, що завгодно. Але таким створінням як ми ні до чого квіти, чи дерева. Хоч подекуди їх таки можна зустріти. А папороть, це рослина Лепти у твоєму світі. Ці рослини підуть на землю у певний час, щоб цвітом своїм завербувати кілька слуг для герцогині. Тут не завжди так зелено. Лиш коли у неї закінчуються раби.

– Раби?

– Лепта любить порядок, їй потрібні робітники, щоб його підтримувати. Смертні знаходять цю папороть із жаги наживи. Одурманені удачею вони отримують від демона можливі дари, але через короткий проміжок часу помирають від них же. Жадібність і ненаситність губить умовного щасливця. Зірвавши цей цвіт, пилок з пелюсток відразу просочує душу, яку не стануть навіть судити після смерті, а віддадуть на відробіток герцогині. Інша справа, коли цвіт знаходить відьма, яка знає про небезпеку. Там уже інший рівень співпраці на взаємовигідних, довготривалих умовах, якщо відьма із квітки не зробить відвар чи мазь яку. Там Лепта пролітає по усіх пунктах.

– Завжди думала це вигадки.

– Вигадка лише у дні, коли вона ніби розквітає. В Україні це Купальська ніч. Насправді знайти її можна будь-якого дня. Головне, щоб Лепта потребувала рабів.

– А що це за сходи? – я заглянула через діру у стелі, намагаюсь розгледіти, що знаходиться вище, але побачила лише безкінечні сходинки.

– Відійди краще звідти.

– Чому?

– Бо вони тут, щоб ловити таких допитливих як ти. Коли мілкий біс приходить непроханим гостем, його манить золото, якого у нас тут не так уже й багато. Ставши на першу сходинку його буквально перенаповнює цікавість і він підіймається у голу, не дооцінивши господиню. Біс буде підійматися до тих пір доки не загине від перевтоми, хоч на справді може не дійти й до стелі першого поверху.

– Ілюзія?

– Саме так.

– А нащо їй убивати бісів?

– Бо вони надто смачні, – демониця повернулася з прозорою п’ятикутною флягою, до половини наповненою чорною рідиною, – а їх вилов карається Темним Володарем, за умови, що біс не віддав життя добровільно. А я його туди не запрошую.

– Це капкан.

– Вважай протизлодійська система, – протягнула мені пляшку, – Брехати не буду, на смак жахливо, та це допоможе зменшити затрати енергії на наше прикриття.

– Наше? – очі дядька буквально спалахнули червоним сяйвом, він міцно схопив Лепту за тонесеньку шию. – Що ти вже надумала?

– Зепаре, любий, я подумала, що не варто ризикувати, коли  можна пройти непомітно. Я з нею будемо поруч, а коли доберемося до Саллірана, я проявлю лише демоня. В нас з цим довбньом свої особливі стосунки, не хочу бачитися з ним.

– Ми так не домовлялися, Лепто.

– Я погодилася допомогти, бо Каміла помстилася за мене і врятувала Асмодеуса. Я даю слово, що доведу вас до Сірої Зони й зачекаю, щоб рушити назад.

– Як все пройде успішно ми відразу потрапимо у Смертний Світ, а от ти можеш наробити там лиха, якщо будеш невидимою.

– Чи я така бездумна, Зепаре? Які у мене можуть бути справи у Сірій Зоні, ну серйозно?

– Аби я тебе не знав, то може б повірив.

Лепта засміялася в увесь здоровезний рот, видавши неприємний утробний, грубий смішок.

– Марто, випий настій і рушатимемо.

Я побоювалася смердючого варива, що добряче тхнуло рибою, але вибору не мала. Нудота виштовхнула болючий ком із самого шлунку, але раптово я зупинила його силою волі.

– Молодець, Марто, ти гідно відвідала нутрошів вогненного ікая.

– Кого? – слово нутрощі вже напружило мене.

– Це звір, який народжується у пекельній лаві місцевого вулкана, який стікає аж у Королівство… Не важливо, зайва інформація тобі не потрібна, не тепер. Ікаї до кінця життя стають невидимими біснуватими духами. Демони надсилають їх на смертних, роблячи схибленими,