3

Розплющивши очі на терасі, довелося докласти чималих зусиль, щоб сфокусувати погляд. Стурбоване обличчя батька перше ухопило мою доволі розмиту увагу.

– Ти як, донечко? – я чітко відчувала, що це не було для нього сюрпризом, або ж великою загадкою.

Тіло безжально знобило, а вени несамовито палали, мов там не кров, а розжарена магма.

– Дею, вона холодна мов лід. Викликати швидку? Хоча навряд вона тут допоможе, – Стася шукала мій пульс. – Тиск підіймається.

– Дзвони Емілі, наша дівчинка отримала свої сили. Матір зняла з двійні оберіг.

– Деус не повністю був скутий. Нащо ж її було наглухо закривати? Зараз їй буде важко усвідомити усе.

– Стасю, вже неважливо.

– Ти знаєш усю правду? Наша матір поділяла її з тобою. Ви завжди мали свої дивні справи та зрозумілі лише вам діалоги. Чому Марту повністю зв'язали?

– Анастасіє, їй гіршає. Роби що кажу,– тато кинув льодяний погляд на тітку, але та ніколи не боялася його.

– Чому Марта мала бути зв'язана до тепер? Що змінилося з відходженням матері?

– Я демон, – прошипіла я крізь неймовірний біль.

– Що? – тітка завмерла.

– Демонська кров у венах наших з Деусом, але лише мені дісталися темні сили, – я уже кричала, бо спокійно говорити було несила.

– Про що ти кажеш, Марто? Де узятися демонам у нашій родині?

– Він сказав, я Ашмедайське поріддя. Нащадок демона, як і бабуся, як і ви з мамою. Тому й маю я пекельну силу.

– Стривай, – тітка ухопила мою руку, прискіпливо видивляючись щось в моїх очах, – Хто тобі сказав це? Матір не мала темних сил, як і ми. Вона завжди чинила добро.

– Темрява лише інструмент, а не шлях, – прошепотіла я на порозі свідомості.

– Тихо, рідна, тихо, потім розповіси, –  тато чомусь нервував і незадоволено зиркав на Валентина, що весь цей час просто сидів на одному місці й не робив нічого.

– Ашмедайське поріддя? Мова йде про Асмодеуса. Хто забажав назвати Деуса, цим ім'ям? Це ж ім'я демона, князя розпусного. Я завжди дивувалася вибору імені, та тепер воно неабияк лякає, – Стася окинула нас з батьком поглядам так, ніби один із нас зрадив її.

– Анастасіє, Марті конче треба допомога родини. Хіба зараз важливі такі дурнички? Каміла запропонувала це ім'я. Задоволена?

– Не вірю. Навіщо?

– Стасю! – тато узяв мене на руки й поніс у дім, де з моєю появою все зупинилося.

– Доню! – до вітальні вбігла заплакана матір і переляканий брат із червоними очима, мов з хімічним опіком.

– Деусе, що з тобою? – прошепотіла я.

– Я тепер не лише відчуваю тебе на відстані, ще й бачу події, що відбувалися з людьми. Де ти була?

– Бабуся більше не тримає наші сили, братику.

– Певно вона уже не має сили у своєму тілі, – Деус узяв мене за руку, – Я не відчуваю її, Марто.

– Вона дала мені амулет, що зняв блок. Вона блокувала мене, а діставалося тобі.

– Але чому? Нащо їй це?

– Вона боялася, що Марта не впорається з тим, що дісталося їй із кров'ю, – батько відійшов до вікна, сумно поглянувши на вулицю. – Я став Камілі рідним, але не моя кров. Вона багато пережила, маючи міць демона, тому відтягувала цей момент від Марти. Великі сили несуть великі випробування. Каміла та я свідомо брехали про невдалий обряд. Вона навмисно скувала сили Марти, але маючи зв’язок з Деусом, дісталося і йому. Я знав та присягнувся мовчати до відповідного моменту. Ось він настав.

– Не розумію про що мова, Дею, – мама поглянула на мене, потім на брата, зачепившись за нього поглядом: – Це пов'язано з іменем нашого сина?

– Ще й як, Еміліє, – втрутилася тітка, тримаючи у руках уже непритомного Валентина.

– Стасю?

– Ти знала, що наш рід мав кров демона?

Матір зам’ялася і голосно видихнувши відповіла:

– Так, але матір просила не афішувати це. Я якось відчула у ній спалах пекельної енергії, їй довелося зізнатися. Вона не користувалася темним даром. Таємниця у тому, що рід наш походить від герцога пекельного.

– І ти мені не сказала? Як я не побачила? Як не відчула?

– Так, не сказала, це не моя таємниця, Анастасіє. А не відчула ти, бо мама навела завісу. Ти надто меланхолічна. Даремно переживала б чи не виростуть роги та копита. Мама вирішила позбавити тебе мук совісті та гри уяви.

– Я можу відповісти тобі за твою зраду, сестро. Матір і від тебе дещо приховала, – Стася злісно зиркнула на батька. – Ашмедайська кров зараз розправляє крила у доньці твоїй. Ти знала про це?

– Асшедайська? – матір подивилася на брата. – Деус, це ж скорочення від імені Асмодеус. Чи не так? Дейтоне, чому матір запропонувала це ім'я, коли герцог від кого ми походимо це Зепар.

– Зепар? – Стася різко сіла на підлогу, розсміявшись при цьому так, мов її мозок зазнав ушкодження. – Дейтоне, ти завжди випадаєш у сигніфікації по карті «Демона». Я вважала, це через чорну магію у твоїй родині. А ти і є демон, ти Асмодеус. Ти й твій дружок Флінт. Еміліє, ти дружина розпусного демона.