2

Саморобна підвіска з гілля верби, папороті та пір'я, у формі нерівного кола, та ще зі слідом крові й смоли приголомшувала. Я не очікувала від неї тривіального дарунка, але це було надто незвично. Мене відгороджували від магічного інвентарю, паралельно вливаючи у голову тони інформації, яку я не могла використати ніяким чином. Я навіть вчилася читати таро, але кати вперто не бажали говорити зі мною. Моя рідна тітка передала всі свої знання у цій сфері, але вони були змушені тлумаком інформації осісти на одній з полиць розуму з надписом: «Безкорисна, але важлива сімейна інформація». Матір своєю чергою розповідала мені прийоми задобрення роду, подяки та звертання про допомогу, а бабуся навчала різних заклинань, постійно наголошуючи, що у всякого зла є своя мета, причина і шляхи виходу з неї. Каміла говорила Деусові, що його дар стане прокляттям, якщо намагатиметься допомогти геть усім і в усьому:

– «Є біль, який мотивує людину, відкриває нові шляхи, змушує духовно зрости. Розумійте, діти? Творець не дає випробування, які людина не може витримати. Погляньте на мене. Ви знаєте, що довелося мені пережити на шляху становлення знаючою та утворення родини. Аби я здалася все на початку, не було б ні вас, ні вашої мами. Є зло, яке демони діють з метою кари, щоб вказати людині її неправильну поведінку. Та є бісівські діти, що чинять свавілля, і тут наша родина покликана зупинити їх веселощі. Та ви, мої любі, не повинні надто сильно грузнути у цьому. Принаймні не зараз, – і це «не зараз» тяглося роками. – «Ваша матір мала багато пригод, надто багато. Не хочу, щоб з вами подібне сталося. Деус має безневинний дар, що дає йому можливість допомагати іншим по-людськи. Ти хлопчику мій, маєш ідеальну, холодну красу та гострий розум, а надчутливість робить тебе живим для світу. Люди бояться проникливого погляду та правди, тому не варто багато говорити, просто говори правду. Через біль прийде усвідомлення і вдячність. Вчи людей широко дивитися на проблеми та приймати їх. Ось і усе. Марто, ти не звинувачуй нас із матір'ю, що зв'язали ваші сили. Ти не розумієш чому я на це пішла. Я хочу тобі нормального життя, допоки це буде можливо. Магія повинна існувати для вас у теорії, яку ви гарно знаєте. Практику ми з дівчатами понесемо трьох».

Чомусь ми не мали допомагати. Попри всі періодичні спроби, скиглення, вимагання та молитви ми не змогли відкрити енергетичні потоки власних сил. Згадуючи все це, у руках крутила амулет, який точно мав якусь магічну місію. Я тихо вийшла у порожній коридор, дім повнила тиша. Вперше за все життя чула там таку гучну тишу. Ні тобі жартів дідуся, ні бабусиного сміху, чи співу. З першого поверху не пахне свіжим чаєм, пирогами, чи відварами від якоїсь старечої хворі. О, як ті ліки іноді тхнули, але завжди допомагали. Сьогодні ж все завмерло разом із господаркою.

Збігши донизу зрозуміла, що мотоцикла Деуса немає. Очевидно, що поїхав він не на прогулянку, а до неї. Ми двійнята та настільки різних брата та сестру ще треба пошукати. Я надто емоційна, він же приклад самоконтролю, я прямолінійна і хитра, він тактовний та чесний, я безстрашно йду на авантюри, він же спершу зважує результати. Єдине, що нас цілковито поєднує, це любов до бабусі й дідуся, тільки я останнім часом не проявляла її через пиху й впертість. Деус всього кілька років тому почав контролювати свою емпатію, яка зовсім не мала з'явитися. Бабуся вирішила дарувати онукам нормальне життя, не підозрюючи, що з такою сім'єю ми будемо мов прийомні діти. Вона завжди вела розмови про своє, матір і тітка про своє, а ми мов не при справах зовсім були. А коли приїжджала родина тітки Бажени з Польщі, то я взагалі мовчу. Куди не поткнися там відьма, чи знаюча, як бабуся себе називала, і лиш я мов більмо на оці. Навіть мій батько відчував сутностей, хоч не користувався своїм даром усвідомлено. Зате Деуса все влаштовувало, від, мов риба у воді, знаходив спільну мову з усіма ними.

Я знову заплакала та дзвінок Стасі, маминої молодшої сестри, призупинив зростаючу бурю у середині. Бажання розмовляти з родичкою не було, тому довелось нахабно збити. Викричавшись у німій істериці я не бажала, хоч уже мимоволі повільно одягла той подарований кулон на шию. Світ перед очима зник, а підлога під ногами наче провадилася. Темні плями та яскраві іскри замінювали один одного так швидко, що порожній шлунок знайшов ще у собі щось, чим запротестувати.

– Марто, щоб тобі, мало на мене не блюванула, – незнайомий голос привернув увагу, вітальня різко повернулася у моє сприйняття.

Поруч нікого не було. Я ледь підвелася, щоб оглянутися.  Стіни кімнати добряче розгойдувалися та я зловила поглядом гордого Валентина, який сидів недалеко від мене і безтурботно вилизувався.

– Валю, ти бачив когось?

– А кого я мав бачити?

Мою реакцію певно можна передати лише наочно. Я стрімко позадкувала назад, розгромивши м’яким місцем великий вазон та торшер. Кіт приголомшливо завершив водні процедури, завмерши із висунутим язиком у пів русі. Котяра придивляючись звузив свої величезні очиська й середнім голосом, між чоловічим і дитячим, відповів:

– Ба, невже ти мене чуєш?

– Ти... ти... ти говориш?

– Свято в хату. Мов допіру дізналася. Не дивитися на мене так, ти ж знаєш, що розмовляю. Марто, ти у якій родині виросла?

Я озирнулася довкола пересвідчившись, чи не жартує з мене один із моїх чоловіків. Хоч варто бути геть бездушним, щоб в такий день влаштовувати такі безглузді розіграші.

– Ти одягла амулет, – сумно кинув Валентин, сідаючи біля моїх ніг. – Вітаю, Марто, ти відновила свій дар. Я фамільяр твоєї родини, Валентин.