ЧАСТИНА 2 "Вибір"

1

Той день був заважкий для Каміли. Дочки задавали тисячі питань на які вона не могла дати відповіді. Жінка вирішила приховати таємницю Асмодеуса і дати шанс дочці жити в тій реальності, в якій вона заслуговує. Жити в спогадах зі звичайним медіумом-бізнесменом, смертними друзями, без натяків на демонське походження. Зрештою, Бажена була щаслива з Фантом, а Емілія з Асмодеусом. Розуміння, що все не так, як сприймалося впродовж п’яти років було доволі протирічим.

- «Жива матір, чи до безтями закоханий демон-чоловік і батько для онуків?» - Каміла не могла відповісти собі на це беззвучне питання.

До неї підійшов Валентин і дивлячись в очі, сів поруч.

- Як вчинити мені, Валю? Я можу повернути силу посмертно, врятувати Асмодеуса з Пекла, або обректи дочку на вдівство, а рід на безсилля. Що обрав би ти?

Нявчання кота не мало інформативного змісту, для знаючої і вона розгублено визирнула у вікно де повільно кружляв перший сніг.

***

Заморозки покрили інеєм мокре листя, що виблискувало під промінням сонця. Між могил в чорному пальто, мов тінь з опущеною головою, йшла жінка з кошиком у руках. На її обличчі засіли темні, втомлені тіні, а запалені очі тільки висохли від сліз. Вона ступала неквапливо, щоразу забираючи за вуха неслухняні пасма темного волосся. Раптово на її шляху з’явився знайомий вороно, і жінка із хрипотою в голосі промила:

 - Кобальде, проведи мене до Господаря, я згодна на його пропозицію.

Ворон закаркав і полетів ген, а гостя продовжила пошуки правильного шляху до найстарішої могили на кладовищі. Через кілька кроків на її плече лягла чиясь холодна рука. Вона знала, що повертатися може бути небезпечно, тому скинула її, йдучи далі.

- Ти відважна, смертна жінко, - промовив мелодійним голосом, абсолютно чорний жіночий силует, що виник перед нею. Не дивлячись на вранішній час створіння нагадувало малюнок, замальований чорною фарбою. Було зрозуміло, що на голові істота мала капелюх, а вигини її тіла сповіщали про привабливу жіночу фігуру в приталеному костюмі, або навпаки, про відсутність будь-якого одягу на ній. – Можеш не боятися мене. Я Господиня світів спокою. Ба́раш радий, що ти прийняла правильне рішення і прийшла знову. Ходімо, проведу тебе до нього.

- При всій повазі, Господине, я піду з тобою тільки в присутності Кобальда.

- Мудра та обережна. Люблю таких. Хай по-твоєму, - птах прилетів і сів на плече Господині.

Вони йшли мовчки і уже перед останнім поворотом, який Каміла  впізнала, істота знову заговорила:

- Сьогодні дари твої не потрібні нам, відьмо, якщо ти прийшла померти від рук Володаря смерті.

- Я не знала про це.

- Невже тобі не цікаво чому?

- Цікаво.

Ворон суворо закаркав, б’ючи крилами Господиню.

- Тихо, нудна птахо, вона має право знати.

- Знати що?

- Сьогодні даром буде плоть твоя, яку через сорок днів поглине Ба́раш.

Знаюча поморщилась, та відступати було нікуди. Зрештою, вона йшла на вірну смерть, яка різниця, що буде з її тілом.

- Хай так.

- Ти не передумала?

- Я маю виконати задумане, навіть коли ціна буде такою.

Суворим поглядом на дружину зустрів їх Ба́раш, але і слова не промовив. Він забрав з рук гості гостинець і відклав позад себе. Холодні руки узяли її за тремтячі, трохи зморщені рученята і по-батьківськи притягнули у свої обійми. Таких приємних обіймів, таких спокійних, мов захисний кокон, Каміла не пам’ятає з часів дитинства, коли ще був живий батько. Вона розгледіла в заячій морді його обличчя, і провалилася в суцільну темряву.

Ба́раш стрів її у подобі приємного з вигляду чоловіка та привітно посміхнувся:

- Вітаю у світі мертвих, Каміло. Зараз розпочинається найважливіший шлях існування твого, і лише віра допоможе тобі.

- Я дякую, Господарю, за усе, - вклонилася знаюча, - та як я знатиму, що настав час прикликати сили?

- Ти зустрінеш їх. Кобальд виявив бажання стати проводжальником до Пекельних земель. З ним зі шляху не зіб’єшся. Як спроможешся силу семи поколінь отримати, твій помічник підкаже, як діяти далі.

Новий соратник у вигляді великого пса, з гладкою шерстю, без вух та хвоста, прямо ходячий на задніх лапах, посміхнувся. Тіло його покривав шоковий білий шарф.

- Я буду поруч, Каміло, - не дуже приємний, глухий голос Кобальда різав слух, - бо ти єдина, за служіння моє Господарю виявила таку повагу до мене, пригостила, і виказала довіру свою. Я не підведу тебе, будь певна.

Яскраве світло та неприємне відчуття, що тіло стікає в нікуди, захопило її повністю. Сотні яскравих спалахів, звуків, криків оточили її. Жінка зовсім не могла сфокусуватися на жодній з думок, чи відчуттів. Єдине що зловила її увага, це міцне стискання її руки великою лапою провідника. Через якийсь час вогні довкола зникли, але Каміла уже не могла реагувати ні на що. Голоси ще добивали її потроху згасаючий слух, а навкруги згущувалася темрява. Вона стрімко летіла донизу, без проявів самосвідомості. Закінчилося це падіння приземленням у густий, квітучий барвінок. Коли вона вперше розплющила очі, пройшло чимало часу. Кобальд сидів поруч, вдивляючись у далечінь безкрайніх лугів, вкритих барвінком. Край неба палав багряними та золотими переливами.