ЧАСТИНА I "Маска"

1

Сьогодні татусі повезли дочок на екскурсію «Масок світу», а матері з Мартіном залишилися вдома. Погожий весняний день, подруги п’ють запашний чай з меліси на терасі, милуються садом.

Телефонний дзвінок чоловіка Каміли зірвав усі плани на відпочинок:

- Каміло, ти тільки не сварися, - стурбований тон Льоші змусив її серце  завмерти.

- Щось з дівчатками?

- Тут така справа. Ми з Алеком привезли дівчат, як і домовилися, а дорогою до ресторану, на афіші дещо побачили.

- Не тягни кота за хвіст, що? – на цю фразу кіт-фамільяр, що мирно лежав поруч, відреагував покосим поглядом.

- Це виставка «Ритуальних масок світу».

- Не подобається мені це.

- От і я про те. Емілія не бере слухавку, а Стася щось пробубоніла про завдання і роботу.

- Яке завдання?

- Не зрозумів і сам. На неї Міля нагримала і вирвала телефон. В середину не пройти, запрошення не маємо та і почалося відкриття, адміністратора не дозвешся. Це приватна виставка, суто по запрошеннях.

- Тобто приватна? Я думала, Емілія купувала білети.

- Я теж так думав. Вона реєструвалася і проходила відбір якийсь.

- От задам сьогодні, брехусі. Я про завдання чую вперше. Будьте поруч з виставковим центром, спробую щось розвідати.

- Х’юстон, ми маємо проблеми? - посміхалася подружка, не чуючи причин гніву куми.

- Надіюсь, що ні. Ці нестерпні дівчиська обманули нас, у всякому разі моя точно. Вони на приватній, закритій виставці. І тут увага, «Виставці ритуальних масок». Ще і Настю потягли за собою. Я то думаю, що вона не бажала йти, а тут різко підхопилася.

- Я подзвонюю Бажі. Вона точно візьме слухавку.

Анна не дооцінила вплив Емілії на оточуючих. Дівчатка не відповідали на десятки дзвінків, а згодом вимкнули телефони та супутні гаджети, якими можна було зв’язатися з ними.

Валентин мовчки дивився у свою миску з водою та слухав розмову подруг.

- Ти відчуваєш їх, Каміло? - Аня стукотіла нігтем по столі.

- В тому то і проблема, що сьогодні я взагалі нікого не відчуваю.

***

- Стасю, я за тебе головою відповідаю.

- Міля, я уже доросла, щоб ти мене пасла.

- Доросла ти будеш у двадцять, а у свої одинадцять потерпи ще трохи. Я тут по справі, будь ласка, не створюй проблем, – дівчина середнього зросту з довгим чорним, мов ніч, волоссям, міцно стиснула руку молодшої сестри, та проходила повз натовп таких самих відвідувачів, як вони. - Ми ж сестри, моя турбота цілком природна.

- Ти все життя мене бавитимеш?

- Якщо ти не…, - пауза, - порозумнішаєш, то так.

- Ти хотіла сказати, якщо я не розвину силу. Мені набридли ці нарікання.

- Я не мала того на увазі. Я просто хочу тебе вберегти від потенційної небезпеки. От і усе.

- Сама мене узяла, бо так тобі показало ведіння, мусиш потерпіти.

По плечі невгамовної малої постукала висока, струнка дівчина з пишним каштановим волоссям і прошепотіла:

- Припни трохи язика, Стасю. Ти привертаєш забагато уваги до нас. Ти уже доросла, а поводишся мов дитя мале.

Відчувши майже тактильно незадоволений погляд Бажени, Стася насупилася, і відповіла:

- Вибачте! - демонстративно відсмикнула руку, та відійшла від сестри. – Буду біля весільного стенда.

Емілія залишилася з Баженою доволі в стурбованому настрої. Сестра мала нестерпний характер, який лише загострювався наближаючись до перехідного віку. Хоча дівчині здавалося, що у неї він вже давно бушує.

Уже два місяці в Києві відбуваються дивні зникнення дівчат, у віці з дванадцяти до дев’ятнадцяти років. Останньою жертвою була дванадцятирічна дівчинка, вона зникла у грудні, а знекровлене та понівечене тіло було знайдене не далеко від Києва, аж в кінці березня. Перед нею були ще чотири жертви. Дівчат знаходили з однаковими ознаками причини смерті. З бідних витягували кров, а тіло обмазували чимось ніби кислоти, шкіра здиралася, як шкірка апельсина. Звідки знала про це Емілія, звичайно з видінь. Їй показали не тільки покійних, яких вона легко співставила з інформацією в новинах, а і ще ряд дивних картин, які не можна було пояснити: написана кров’ю цифра шість, вона з Баженою та Стасею у порожній залі, вивіску виставки, дивний символ на жіночих грудях, едельвейс, а ще хлопця який залишив неймовірне враження по собі, але обличчя його було забуте. Воно пригадувалося ніби в туманні, і як не намагалася, згадати не вдавалося.

Емілія скептично ставилася до стосунків, бо не вірила, що хтось полюбить її ось таку «особливу». Полюбить так щиро, як батько кохав її матір. Але цей безликий хлопець зі сновидіння, так турбував серце своїми випадковими дотиками, словами ніжності, що Міля вирішила будь-що потрапити на виставку і зустріти напророчене кохання. А паралельно врятувати свою першу підопічну.

Приховавши від матері той факт, що вона за допомогою Валентина спромоглася встановити кровний зв'язок з покійною родиною і впросила зняти «зв’язку» з її дару передчасно, вона подалася на допомогу шостій жертві нелюда. Дізнайся про це мама, постраждав би і Валентин, і вона, і покійні, і майбутня жертва. Валя поклявся мовчати батькам про саботаж, а фамільяри не можуть порушити присягу дану господареві. Якщо і хочуть, то не можуть, слова застряватимуть у роті, не пролунавши. У свою чергу Емілія пообіцяла не шукати неприємностей. Та сьогоднішня виставка – це зустріч з коханням та рятування життя.