Знаю дату смерті

Щоденник Голди. Станіслав, Гетто. 12 жовтня 1941 рік.

Смерть, ось що в моїй голові. Це послуга. Чи, думаєш з цим можна змиритись? Не знаю. Мені не дали вибору, залишається тільки чекати. Ніколи не думала, що така доля мене спіткає. Щодня бачу, як помирають люди, знаю, як смердить страх і як виглядає пекло.

Спочатку померла любов, любов до самого себе, любов до життя, любов до ближнього. Пізніше нас покинула віра, віра, що хтось врятує – або Бог, або люди. І на кінець – надія! Надія на швидку смерть – все, що залишається для нас, але не про це мені йдеться…  

Один молодий хлопець з Гестапо, раз на тиждень, виконує призначення Бога, вирішує, хто повинен жити, а кого вбити. Я знала його. Був моїм сусідом. Одружитись зі мною хотів, куди там, звісно ж батько не дозволив. То було колись, а зараз чекаю від нього вироку. Одного дня  вирішила, що сьогодні помру. Це мій вибір, іншого не маю. Я можу обрати лише час.

Проходячи повз, Богдан завжди уникав мого погляду. Богом даний – Богдан... Вдавав, ніби, я не існую і я ніхто. Досить! Набравши повні груди повітря і повний рот слини, плюнула йому в обличчя. Боковим зором бачила зброю, яка була спрямована на мене, а він і далі не дивився у мої очі. Богдан швидко подав рукою сигнал, щоб не стріляли. Витер лице і байдуже прошипів: „Будеш працювати. Твій час не надійшов!”

Дебіл! Йому в азарт мої страждання.

Щоденник Богдана. Станіслав. 12 жовтня 1941 рік.

Я хочу тобі розповісти про все, що накопичилось в моїй душі за довгий час. Не знаю, чи після всього, що я зробив, і надалі маю її. Напевно, щось залишилось і серед порожнечі кілька вугликів все ще тліють від колись давно живої душі. Я боягуз, я по другому боці, щоб не вбили - вбиваю. Нічого не можу змінити!

Голда не бачить, що тут задля неї, що тут, щоб захистити від смерті.  Люблю її, а вона ненавидить мене. Моя дурненька, що ж ти скоїла!? Твій жест був сміливим і  я завжди знав, що ти смілива. Та вони цього так не залишать, собаки, підозрюють про мої почуття до тебе. Інакше, чому я не відреагував на твою витівку. Наступного разу повинен винести тобі вердикт і ввести в дію власною рукою. Як вже й сказав, я боягуз. Знаю, що не зможу спустити курок. Мені відома дата моєї смерті. До завтра, моя дорога Голдо.