Сьогодення 45

Той кусав закривавлену нижню губу, і, зустрівшись поглядом із Гіліасом, невпевнено сказав:

— Ми повинні бути з ними! Так? Якщо вмирати, то разом! І з цими словами він миттєво вискочив з укриття й так само з криком помчав на ворогів.

Гіліас був шокований. Якось неправильно було те, що він один залишився тут. Тільки-но він хотів кинутися в бій, як згадав про два флакончики, знайдені в підвалі вежі. Він дістав їх і почав думати: яку ж есенцію випити? Отримати силу демона чи ангела?.. І нарешті вибрав! Вип'є одразу дві. Він збив пробочки й вилив вміст флакончиків собі в рот. Вони були огидні на смак, але це було останнє, що він відчув. Його свідомість охопили образи невідомих світів із палаючими містами розміром із планету та яскравими світлими просторами, в яких літали створіння з крилами.

З грудей Гіліаса вирвався подвійний крик. У ньому чувся жахливий рев чудовиська-демона й пронизливий, глибокий голос ангела. Гіліаса охопила вогненно-білосніжна аура, і він вискочив до друзів, зламавши стіну, немов вона була піщана! І вискочив вчасно. Крилатий монстр атакував Ерідора-Арімана, який блокував атаки величезного меча за допомогою вихрової магії. Гіліас промчав, немов вихор, розмітаючи хітинових чудовиськ голими руками. Він застрибнув, ричачи, на стіну будинку, а з неї — на крилате чудовисько. Той миттєво закрутився, але це був його останній політ. Гіліас, схопивши монстра за голову, закрутив її у зворотний бік від обертання самого монстра й, звісно, вирвав її з коренем. Тіло чудовиська не встигло впасти на землю, а Гіліас уже твердо стояв на ногах із головою монстра в руках.

Дрібніші монстри зупинилися в нерішучості. А друзі кинулися на них, але їх зупинила чергова зміна з воронкою. Вона різко розкрилася, представивши на огляд величезний багряний тунель, з якого вилазило неймовірних розмірів безформне «щось», що видавало нескінченний рев, який досяг меж звукового бар'єру й заступав собою все. Цей величезний монстр висунувся частково з утвореного тунелю й знову припинив рух. Він став випромінювати якісь хвилі, які сильно послаблювали й притискали до землі. Здавалося, що організм починає розчинятися.

Монстри відчули слабкість друзів і напали. Трал відбивався як міг, але отримав низку ударів одразу від чотирьох монстрів і відлетів убік, на спину. Він побачив, як біля величезної воронки утворилася менша, з неї почала з'являтися сіра величезна брила, яка стала випускати червоні промені в ревуче безформне створіння. У брилу полетіло кілька відростків, і один із них пробив її. Вона задиміла й, нахилившись, повільно впала з гуркотом за стінами міста. Довше лежати просто не можна було, і Трал кинувся в бій знову...

Мальвус Понт зрозумів, що саме виштовхувало Гамертона з просторового коридору. Це був монстр планетарних масштабів. Як таке створіння взагалі могло існувати — було незрозуміло. Тому, мабуть, сканер і не сприймав його. Мальвус наказав Гамертону дати залп з усіх гармат. Натомість Гамертон виявився значно пошкоджений одним зі щупалець цього створіння, що висунулося з помаранчево-багряної воронки. Щойно Гамертон упав переможений, акуратно ведений Мальвусом за межу міста, Мальвус миттєво переніс себе на найвищу будівлю міста, яка залишилася цілою. Направивши дезінтегратор на ревучого монстра з величезної воронки, він пустив промінь, налаштований на максимальний рівень впливу. Пошкоджений Гамертон пускав червоні промені з-за міста. Однак усе це не приносило успіху. Чудовисько продовжувало свій вихід.

Монстрів ставало все більше. А хвилі, що випускалися монстром, усе сильніше знесилювали й притискали до землі. Розщеплюючи дезінтегратором чудовисько, Мальвус помітив поступову появу величезної конструкції, розташованої паралельно до землі. Конструкція нагадувала величезний природний кристал. Вона здавалася повністю природною, якби не її величезні розміри й неспішний рух у просторі. Не було сумнівів, що це міжзоряний корабель. При появі цього корабля чудовисько з воронки різко замовкло. Друзі відчули полегшення й почули у своїх головах істеричні крики монстрів:

— Колупальники Всесвіту! Колупальники прилетіли! Тату! Колупальники!

А Мальвус звернув увагу на те, що в місті стали з'являтися людиноподібні фігури, виконані, здавалося, з того ж матеріалу, що й корабель, який плив над головою. Монстр, який сміливо висувався з воронки в небі, намагався знову залізти в неї, але йому явно щось невидиме заважало це зробити...

Вендор ніс графиню на руках. Куди йти — він не знав, просто йшов. Він перев'язав їй рану й закутав у ковдру. Чи була графиня жива, чи ні — він не міг зрозуміти, однак залишати її на розтерзання чудовиська не можна було. Він ніс її, коли мерзенне чудовисько почало випускати хвилі, що тиснули до землі. Падаючи на одне коліно й знову з величезними труднощами піднімаючись, він ніс її, поки кам'яна брила стріляла променями в небі й потім упала за стінами міста. Ніс і бачив, як на даху собору дивний ельф пускає промені в монстра з воронки в небі.

І ось Вендор знесилився настільки, що став на одне коліно перепочити, й побачив на площі натовп монстрів, з якими бився хтось, огорнений яскравою блакитною аурою. У небі став з'являтися величезний, розміром навіть більший за воронку, шматок кристала. Сили знову повернулися до Вендора. Він піднявся. Монстри розступилися, і Вендор побачив воїна, огорненого аурою, й мало не впав знову знесилений. Це билася Альтарі!!! Це билася Сатрі! Монстри панічно бігали площею, а Сатрі наздоганяла їх своїм батогом.

Вендор не міг поворухнутися від побаченого. Несподівано на площі з'явилася струнка людиноподібна фігура, немов статуя, висічена з напівпрозорого зеленуватого кристала. Сатрі напала й на неї. Вона кілька разів ударила фігуру батогом, але ефекту не було. Тоді Сатрі кинулася з кулаками. Фігура підняла руку, пролунав незвичайний звук, схожий і несхожий на голос, і Сатрі завмерла в безглуздій позі в повітрі. Вендор поклав графиню й кинувся стрімголов до Сатрі та фігури. Але не битися, а благати.