Сьогодення 43

Вендор отямився від вибуху. Коли він наблизився до дверей підвалу, пролунав оглушливий вибух прямо біля нього. Балки та каміння накрили його. Вендор не міг припустити, що та істота, в яку перетворилася графиня, щоб відчинити важкі двері, застосує магію руйнування й сконцентрує миттєвий сплеск внутрішньої енергії в одній точці, і ця точка була прямо посередині дверей, до яких Вендор майже підійшов. Вендор важко дихав, скидаючи з себе валуни та зруйновані балки. Скільки він пролежав без свідомості, неясно. Але стало зрозуміло інше. Щось сильно змінилося довкола за той час, поки він був привалений залишками дверей і стіни. Долинав жахливий всеосяжний рев. Вендор уже чув подібний один раз, але запам'ятав його назавжди. Цей рев лунав із далекого минулого. Зі страшної вежі мага-велетня в Гримдорі. Але чому його чути тут? Проклята графиня! Це вона, вона закликає те, що багато років тому не зміг закликати божевільний велетень. Стільки хороших солдатів, включаючи генерала та Ділая, поклали тоді свої життя, щоб це почалося знову? Ніколи! Це слід зупинити! Вендор вибрався з-під завалу й, хитаючись, вийшов на вулицю через розбите вікно. Він бачив, як за огорожею маєтку в багатьох місцях догори тягнуться клуби чорного диму, чути крики безлічі людей і брязкіт зброї. Він подивився на небо. Багряно-помаранчева, що здавалася нереальною, обертова воронка, з якої падали на місто чорні цятки. А ще він помітив, як на даху маєтку майнула якась біла постать. Може, це ненависна графиня? Слід її нарешті знищити раз і назавжди. Чому він не зробив цього раніше? Цього всього могло й не статися. Вендор кинувся знову в особняк і помчав сходами на дах будинку. Він дістався до останнього сходового прольоту, що закінчувався аркою з масивними дверима. Вендор з розгону плечем влетів у двері. На диво, вони дуже легко відчинилися, і Вендор вискочив на великий майданчик. Посередині майданчика в повітрі висіла біла істота, огорнена білою аурою, в довгій сукні з чорною короною на голові. Вендор одразу зрозумів, що це мерзенне створіння і є тепер графиня. Вона була оточена іншими монстрами. Створіння, схоже на ведмедя чи вовка, впевнено стояло на задніх лапах. Висока людина у вицвілій рясі з великим капюшоном, що приховував її обличчя, маг з вогненним посохом і величезний тарган, на спині якого бовталися залишки одягу. Вони всі обернулися, коли Вендор вискочив на дах. Створіння, яке раніше було графинею, засміялося й весело звернулося до нього голосом графині:

Милий Вендоре, і ти тут! Вирішив приєднатися до нашого свята? Чи ти теж хочеш стати прекрасним? Тож зачекай трошки, скоро рай опуститься на Осколок Світу, і він стане прекрасним, і ти разом з ним. І ми разом з ним! І Аріман теж буде з нами! Ми всі будемо разом! Вендор, не відриваючи очей, дивився на істоту, що парила в повітрі, й холодно відповів:

- Мені слід було тебе знищити багато років тому. Коли ще Реджинальд був живий. Але правильні справи ніколи не пізно робити. Я вб'ю тебе й покладу край твоїм злодіянням, ким би ти не була! - Створіння засміялося й сказало:

- Вибір за тобою! Ти дуже дурний, Вендоре, якщо вважаєш, що мене можна зупинити. І за свою дурість ти поплатишся життям. Розірвіть його на дрібні шматочки!- Монстри кинулися на нього. Він усміхнувся краєм рота, й його огорнула яскрава світла аура, яку не могли пробити нападники ні вогненною магією, ні кігтями, ні смертельним подихом. А Вендора вже почав огортати білосніжний обладунок паладина. Нехай він спалює іскру, однак ризик зараз недоречний. Зло слід зупинити. Ось обладунок повністю вкрив тіло паладина, і червоний плащ не встиг опуститися, як Вендор почав свою смертоносну атаку. Першим з відрубаною головою впав вовко-ведмідь. Другим маг, що випускав настільки гаряче полум'я, що каміння під ногами Вендора оплавилося. Третім пішов в інший світ некромант у довгій рясі й з великим капюшоном. Вендор завдав йому чотири удари клинком наскрізь, а п'ятий спрямував у капюшон. Ряса склалася так, немов вона щойно не огортала тіло. Четвертим пішов з життя величезний тарган. Ну, Вендор на це сподівався. Тарган хотів утекти, майже досягнувши краю даху будинку, але Вендор наздогнав його й завдав настільки сильного копняка, що таргана віднесло далеко за межі огорожі маєтку графині. Тепер залишилася тільки монстро-графиня. Вендор блискавично кинувся на неї, але клинок пронизав її тіло, немов вона була зіткана з повітря, і істота відлетіла вбік, сміючись і приказуючи:

Дурний паладин! Мене не можна знищити! Тобі залишиться просто дивитися, як у твій світ прийде рай, а ти розчинишся в ньому! Але Вендор був дуже уважний. Він помітив, що істота все-таки має матеріальну оболонку, і лише магічним шляхом намагається ухилитися від клинка, роблячи себе інертною, немов повітря. З цього випливало, що вона боїться леза меча, а отже, смертна. І Вендор вирішив знову напасти, намагаючись вловити момент, коли вона знову стане відчутною, і завдати удару. Він відчайдушно атакував, а монстр відступав, сміючись і всіляко переконуючи Вендора у своїй безсмертності. Але Вендор дочекався слушної нагоди й миттєво вигнувся на одній нозі максимально вперед і підчепив наскрізь лівий бік чудовиська. Воно істерично заверещало й упало на землю. Вендор випростався й став наближатися для вирішального удару. Несподівано створіння знову злетіло, і з ним стали відбуватися незрозумілі метаморфози. Здавалося, воно збільшується в розмірах, і від нього відокремлюється частина. Частина, що відокремлювалася, стала падати на підлогу грудкою тілесного кольору. Вона набула форм жіночої фігури, закутаної в довгу сукню. Ще секунду фігура висіла в повітрі, і наступної вже впала на землю. Вендор підскочив і, підхопивши жінку, побачив, що це графиня, з закривавленим лівим боком, мабуть, без свідомості.