Сьогодення 41

Груди Гіліаса стиснула нестерпна образа й лють. Він скривився й кинувся на монстра. Тепер суперник у монстра виявився набагато серйознішим. Монстр рухався з такою ж швидкістю, що й Гіліас, однак особливої техніки бою не мав. Закривався й атакував зовсім звичайно, що можна змоделювати й обернути проти ворога. У черговий випад мечем Гіліас затиснув його лезо рукою під пахвою й ударом правої розбив навпіл.

Монстр верескнув і вдарив ногою, але Гіліас підхопив ногу й ударив з усієї сили туди, де могла розташовуватися колінна чашечка. Чорний хітин тріснув, і монстр закричав. Але тієї ж миті підстрибнув і влучив Гіліасу іншою ногою в плече. Цей удар, схожий на удар кам'яною брилою, зніс Гіліаса вбік. Монстр, шкутильгаючи, підбіг до Гіліаса, і почався повноцінний рукопашний бій. Гіліас і монстр змогли «пригостити» один одного важкими ударами.

Гіліас відчував, як його голова гуде від ударів. У цей момент до чудовиська підскочив Бріан, який явно не очікував такої швидкості руху від монстра. Він отримав розмашистий удар по шолому, в область обличчя. Шолом тріснув, а за ним і ніс, і губа. Бріан клюнув головою, на мить його свідомість помутніла, і він упав, як підкошений, на коліна. Монстр, не роздумуючи, вдарив коліном його в груди. Бріан відлетів убік, випустивши шаблю. Але Гіліас часу не гаяв. Він підбіг до монстра й у стрибку завдав аперкоту. Голова й руки чудовиська підкинулися вгору, і воно впало на спину. Гіліасу здалося, що він ударив з розмаху гранітну скелю. Рука гула, але ворог був повержений.

Ерідор тим часом допомагав вибратися назовні побитому Тралу. Виявляється, він встиг ухилитися в останню мить, і лезо жахливого меча прошило обладунок навскоси, злегка пошкодивши шкіру. Але ось інші удари… Трал не міг отямитися й, хитаючись, тримався за стіну будинку. Люди, як і охоронці, мовчки й нерухомо спостерігали за цією жахливою битвою. Якщо четверо героїв упадуть — вони всі помруть!

Гіліас тим часом підібрав булаву Трала й став повільно наближатися до чудовиська. Монстр на ліктях відповз на кілька метрів назад і, спираючись об стіну, підвівся. Він розумів, що такого суперника, як Гіліас, здолати дуже важко. Якщо взагалі можливо. Тому слід вдатися до запасного варіанту. Чудовисько підняло руку до неба й беззвучно відкрило рота у своїй голові:

— Брати! Вчителю, прийдіть на допомогу!

І заклик було почуто. З небес знову стали падати грудки. Одні падали на вулицю, інші пробивали дахи будинків. Але всі вони перетворювалися на істот, подібних до тієї, що їх викликала, тільки меншого зросту. А ось величезна грудка, яка здригнула землю й, зруйнувавши повністю будинок, перетворилася на істоту, розмірами значно більшу за того монстра, що її закликав. До того ж це створіння мало вогняні крила. Воно злетіло над зруйнованим будинком, неспішно похитуючись у повітрі. Гіліас із жахом розплющив очі. Це міг бути кінець. Скоріш за все, це й буде їхній кінець! Він розвернувся до охоронців і людей та несамовито закричав:

— Тікайте! Біжіть, ховайтеся швидше!

У цей момент із неба почувся звук, схожий на відрижку, видану величезною істотою, і з воронки на місто вивалився величезний відросток, одним своїм кінцем сягаючи неба. Удар, який він спричинив при падінні, був подібний до землетрусу. Майже цілий квартал було зруйновано. А ударна хвиля, що пройшлася по землі, звалила з ніг усіх, хто стояв. Упавши на землю, Гіліас почув у голові мерзенні голоси істот:

— Тато! Тато йде! А рев із неба посилився, і здавалося, навіть став ще ближчим…

Дуліф наближався з Фральдою до її будинку. Якщо за цих обставин був доречним вираз «вдало дісталися», то саме так і було. Чудовиська й перебинтовані не траплялися, деякі люди навіть не тікали, а стоячи на вулиці з острахом розглядали жахливе небо. Дуліф обернувся до Фральди й усміхнувся. Вона, як змогла, так само відповіла усмішкою, і вони знову продовжили шлях. Зовсім недовго залишалося до її маєтку. Дуліф знову звернув, і їхнім очам постала моторошна картина. Біля одного з будинків стояла величезних розмірів істота мерзенного вигляду.

Тулуб створіння був схожий на тулуб сколопендри. Однак на ньому розміщувався круглий корпус і дві довгі кінцівки, які закінчувалися клішнями. Монстр більшою своєю частиною заліз на стіну будинку, дістаючи до третього поверху, і копошився клішнями в розбитих вікнах. Потім він, мабуть, знайшов те, що шукав, і сповз зі стіни будинку, тримаючи в клішнях молоду матір і маленьку дівчинку, які несамовито кричали. Істота повернулася корпусом до Дуліфа, і він оторопів. Посередині круглого тулуба знаходилася величезна паща, що нагадувала кровоточиву рану, наповнену зубами різних розмірів, а над цією жахливою пащею знаходився... Фарів!

Той торговець-шахрай, що продавав заборонені товари гномам, коли Аріман вирощував гору. Точніше, це був уже не Фарів, а те, чим він став. Від Фаріва залишилися лише голова, плечі та руки. А вираз обличчя на голові Фаріва був зовсім не мученицьким. Фарів був надзвичайно задоволений. Він підніс клішні до своїх людських рук і безцеремонно обмацав і матір, і маленьку доньку, після чого радісно вигукнув:

— Так! Так!

Потім, потираючи людські руки одну об одну та широко усміхаючись, став неспішно підносити клішню з маленькою дівчинкою до розкритої мерзенної пащі. Від жаху дівчинка знепритомніла, а мати несамовито кричала й рвала на собі волосся. Такого Дуліф терпіти не зміг. Він закричав щосили:

— Фаааааааріве! Фааарріве!

Голова Фаріва повернулася до гнома, і він упізнав його. Брови Фаріва полізли високо вгору. Він не міг повірити своєму щастю. Після того як Біла Пані перетворила його на «прекрасного», йому сприяла сама удача. Він з'їв трьох своїх боржників, з'їв суддю, який хотів запроторити його за ґрати, з'їв двох торговців, яким був винен. І ось зараз хотів з'їсти свою троюрідну племінницю, якої жадав із самого її дитинства. Так само як і її маленьку доньку. Але щоб йому так пощастило з'їсти ще й Дуліфа!