Сьогодення 36

Ерідор знав, що відьма впаде. Мабуть, і чаклунка відчувала те саме. Її руки й шия неймовірно видовжилися. Вона почала метати в Ерідора блискавки й спопеляти полум'ям. Однак він квапливо прикривався плащем і неквапливо продовжував наближення, накопичуючи кінетичний потенціал ударної хвилі. Відьма жахливо вила, мабуть, від безсилля.

І ось Ерідор наблизився так, як вважав за потрібне. Різко розкрив плащ. Виставив ліву руку й, перебираючи пальцями, почав за допомогою бойового телекінезу пошкоджувати внутрішні органи відьми. Та закричала ще дужче, виючи й опускаючись ближче до землі. Коли до землі їй залишалося не більше трьох метрів, Ерідор різко повернувся правим плечем до відьми й так само миттєво, спрямувавши магічний скіпетр, пустив у неї найсильнішу кінетичну ударну хвилю. Гілки дерев розлетілися в різні боки, а відьма стрімко відлетіла кудись у Моровий ліс, замовкнувши при цьому. Ерідор розумів, що для відьми це, можливо, не було смертельно, але добряче її покалічило. Тепер варто її знайти й добити!

Він почав наближатися до лісу, і в цей момент відьма стрілою вирвалася з крон дерев і рвонула вгору. Прокляття! Цього Ерідор не врахував. Він намагався спрямувати на неї скіпетр або хоча б сфокусуватися на тілі відьми, але від несподіванки опустив руки. Майже над ним низько в повітрі пливли п'ять повітряних суден — гном'ячих дирижаблів. Відьма наближалася до них, щось вигукуючи…

Фріда була налякана й розлючена. Вона побачила судна, що наближалися, й одразу зрозуміла: це зграя бандитів на чолі з підлим старим. Вона щосили кинулася до них, кричачи:

— Ах ти, старий покидьку! Ти підставив мене! Вони мене мало не вбили! Ти заплатиш за це! Я… Вона не встигла договорити. Ватажок бандитів, старий із довгими вусами, віддав коротку команду:

— ВОГОНЬ!

У відьму полетіли стріли, болти й каміння з механічних пращ. Дехто навіть стріляв із гном'ячих рушниць та пістолів, випускаючи хмари помаранчевого диму з довгих стволів. У відьму одночасно влучило стільки смертоносних снарядів, що тіло пронизало, немов решето. А стріл, що застрягли в ній, було стільки, що вона нагадувала подушечку для голок.

Ерідор побачив і почув, як розстріляли відьму, і її понівечений труп упав неподалік від нього. Він подумав, що те, що сталося з чаклункою, не віщує й йому нічого доброго. І в цей момент поруч із ним вибухнула скинута з судна міна. Він відлетів убік, але одразу ж підвівся й бігом попрямував до товаришів. Навздогін летіли електричні й морозні стріли, картеч, кулі, болти та вибухові міни. Попереду стояли стривожені товариші. Ерідор підбіг до них і стурбовано запитав Гіліаса:

— Що робити? З такою кількістю зброї вони нас точно вб'ють! Гіліас нервово водив очима, а потім упевнено сказав:

— Відступаємо до закинутої вежі! Під землею вони нас не дістануть!

І вони побігли щосили просікою, у бік гори Арімана, сподіваючись знайти рятівний притулок у старій вежі мага. А за ними по п'ятах смертельними хвилями землю вкривали заряди, що летіли з кораблів. Технокати друзів і трьох убивць були підірвані. Двоє вбивць, що залишилися живими, полягли, стікаючи кров'ю, пронизані безліччю стріл і куль. А молоді паладини бігли зі швидкістю вітру до рятівних підземель старої незвіданої вежі…

                                                                             * * *

«Прекрасний день, щоб навідати графиню!» — подумав Вендор, одягаючись у шкіряне вбрання, що ледь прикривало білосніжний нагрудник. Настав час вивести прокляту графиню на чисту воду. Першопаладини знайшлися, отже, знайдуться й докази проти цієї мерзоти. Вендор не сумнівався, що вони будуть саме в маєтку.

Одягнувши шкіряні чоботи, у яких було зовсім комфортно потайки проникати на чужу територію, він із легкою посмішкою вийшов на вулицю зі свого невеликого будиночка з низьким дахом, круглими вікнами та обвитого зеленню. Вендор не любив високі споруди. Він вважав, що вони мають більше розширюватися, ніж здійматися вгору. Його будиночок знаходився за міськими стінами, серед трьох десятків таких самих охайних хатин, тому йому принесла велику втіху неспішна прогулянка до міста й високого кам'яного маєтку графині за його стінами.

Вендор покрутився біля стіни. Обійшов її кілька разів, ніби просто прогулюючись. Цього яскравого й малохмарного ранку жителі міста бажали довше перебувати поза своїми домівками, і вони б одразу помітили, як він перестрибує через стіну. Але ось момент було підхоплено, і він, спираючись на незначні нерівності в мурі, спритно перемахнув через нього, притримуючи клинок за піхви, щоб не пролунав брязкіт.

Опустившись на землю, він метнувся одразу за дерево, обережно виглядаючи охорону або прислугу. Однак нікого не було видно. Але поблизу стояв невеликий сарай. Він швидкими перебіжками між дерева дістався до будинку, і на нього чекала нечувана удача. На третьому поверсі було відчинене балконне вікно. Чудово! Він знову видерся по стіні й заскочив на балкон так тихо, що кіт, якби стрибнув, наробив би більше шуму. Перед ним розвівалися легкі завіси ніжно-кремового кольору.

Він прислухався, але не чув звуків, що доносилися б від метушливої прислуги в такому великому маєтку. Не було чути нічого. Він увійшов до кімнати, а з неї в коридор. Нікого не було. Маєток немов спорожнів. Коли Реджинальд був живий, такого не було. Тут завжди знаходилося багато слуг і гостей. Завжди панувала атмосфера радості й затишку. Маєток завжди був наповнений життям, і кожен відчував насолоду від перебування в цьому вічному святі, яке створював Реджинальд. Це було, коли він був живий…