Сьогодення 35

Трал у цей час відбивався від неймовірних атак ватажка трійці вбивць. Ватажок рухався майже так само швидко, як і Трал, тільки був ще натренованішим. Вогняні кулаки оплавляли й розбивали кам'яно-сталевий обладунок. Булаву Трала ватажок розплавив насамперед. Далі Трал відбивався щитом і намагався ухилитися. Прокляття! Як звичайна людина може так швидко рухатися? А ватажок, усміхаючись, продовжував атакувати, розплавляючи щит і розбиваючи обладунки.

Відступаючи, Трал спіткнувся об щось. Ватажок немов тільки цього й чекав. Він виконав захоплення, вивернувши ліву руку Трала вгору й убік та підбивши коліно. Трал упав на одне коліно, і ватажок завдав найсильнішого удару кулаком прямо в шолом. Воістину, удар був нищівний. Шолом тріснув, і його сталева основа почала плавитися. Язики полум'я з рукавиці й гарячий метал обпекли щоку й шию Трала. Він закричав від болю, але замість страху відчув найсильніший приплив гніву. Очі його засвітилися багряним вогнем.

Він підскочив, на подив ватажка, який уже лівою рукою спрямував подібний удар. Але це стало помилкою для нападника. Трал, гарчачи, сам головою вдарив у спрямований на нього вогняний кулак. Удар був фатальним. Рука ватажка вбивць склалася, і кістка передпліччя, пробивши обладунок, вийшла з плеча з боку спини. Ватажок встиг тільки з розкритим ротом і очима, сповненими подиву, подивитися на свою деформовану руку. У наступну мить Трал ударом правої руки зверху вниз розтрощив приголомшеного вбивцю. Тіло його залишилося прямим, а ноги в колінах якось безглуздо вигнулися й роз'їхалися вбік. Голова впала на груди.

Але роз’ятрену кровожерливість Трала цією картиною було не наситити. Він схопив однією рукою свого суперника за груди й кілька разів із криком ударив з розмаху, немов килим, об землю. Потім, також розмахнувшись, ударив об своє коліно безпорадно тремтяче тіло й сильним стусаном, немов ігровий м'яч, відправив колишнього грізного ватажка туди ж, де лежала дівчина, яка вже опритомніла.

Бріан невблаганно наступав на останнього з трійці. Той уже не міг відбиватися. Обличчя його виражало крайню розгубленість і страх. Бріан одним махом вибив у нього один меч, другий вирвав рукою й ударом ноги змусив перекинутися через себе кілька разів. Поки той перекочувався, Бріан уже опинився над поваленим ворогом і заніс шаблю для смертельного удару. Хлопець, перекотившись, присів на коліна й, побачивши занесену над собою зброю, заплющив очі, прикрив обличчя руками й жалібно-істерично почав кричати.

Бріан зупинив рух шаблі. Він побачив перед собою не ворога, а безпорадну жертву. Трохи далі, осторонь, опритомніла дівчина, що побивалася над мертвим ватажком, немов над тілом коханого. Усе це викликало в душі Бріана смуток. Усе це здавалося якоюсь оманою, помилкою, за яку люди тепер понесли розплату. Однак Трал ішов непохитний. Бріан побачив його й зрозумів, що той не пощадить нікого. Він приставив шаблю до грудей побратима й заперечно похитав головою. Трал зупинився, увесь хриплячи від гніву. Але поступово почав заспокоюватися. Багряне сяйво в очах стало зникати…

Гіліас, коли кинувся назустріч монстру, зрозумів, що маніпуляції відьми зміцнюють чудовисько й роблять його ще сильнішим. Він крикнув Ерідору:

— Швидше бери відьму на себе! Вона лікує цю бестію! Ерідор, сповнений героїчного настрою, відповів: — Із задоволенням!

Він упевнено попрямував у бік відьми, прямо повз монстра. Чудовисько, звісно, кинулося на нього. Однак чи то виплеканий героїзм усередині, чи якась інша причина допомогла Ерідору спритно ухилитися від монстра — незрозуміло. Проте мало того, що ухилився, він примудрився однією рукою дати гучного ляпаса створінню, а магічним скіпетром за допомогою кінетичної хвилі відкинути його вбік. Здавалося, що чудовисько для нього лише незначна перешкода перед головною метою — відьмою.

Гіліас вирішив скористатися ситуацією, що склалася. Проте не так усе просто виявилося. Від витівки Ерідора звір надзвичайно розлютився. Його атаки чотирма лапами були блискавичні. Гіліас проклинав усе на світі. Відбивав удари й відступав спиною до лісу. Ось він уперся спиною в стовбур дерева. Монстр завдав ударів і на секунду застряг одною лапою в стовбурі. Цього було достатньо. Гіліас схопив чудовисько під руки й з криком щосили крутнув та вгатив у дерево, в яке сам упирався спиною.

Чудовисько дещо неакуратно вдарилося мордою, втративши два зуби. Воно спробувало відбиватися, цілячись у голову. Гіліас відбив удари пошарпаним щитом, але одна лапа пройшлася по шолому й розрізала щоку. Гіліас скрикнув. Монстр кинувся, роззявивши пащу, але Гіліас, доклавши максимальних зусиль, ударив ребром щита чудовиську в голову. Воно знову вдарилося в тріснутий стовбур дерева й одразу ж, відштовхнувшись, схопилося всіма чотирма лапами за щит.

Гіліас миттєво збагнув, що слід зробити. Він звільнив руку від щита, стрибнув і вдарив обома ногами в щит. Монстр жахливо загарчав і відлетів знову до дерева, а Гіліас, миттєво піднявшись, кинувся до монстра й з черговим криком увігнав лезо меча по саме руків'я прямо в щит. Найгостріший клинок під натиском рук паладина пронизав і броню щита, і мерзенну плоть, пригвоздивши чудовисько до дерева й затиснувши дві лапи між щитом і тілом.

Воно жалібно закричало, мабуть, відчуваючи смертний час, а Гіліас, підскочивши, схопив монстра за шию й став стискати з усією силою, на яку був здатний. Монстр безглуздо намагався дряпати обладунок Гіліаса двома лапами, що залишилися, і хрипіти. Але це все вже було марно. Невдовзі щось у шиї створіння тріснуло. Хрип припинився, а Гіліас смикнув шию на себе й відірвав голову від тіла. На обладунок бризнула чорна рідина, а вільні лапи монстра сіпнулися ще двічі й завмерли назавжди. Гіліас відкинув мерзенну голову й, важко дихаючи, побачив, як Трал б'є об землю безпорадне тіло одного з трьох лисих людей, що атакували.