Сьогодення 33

Відьма почала читати заклинання утробним голосом і накреслила кігтем на корі дерева зловісний ієрогліф. Дерево, немов почувши голос чаклунки, сіпнулося, тріснуло вздовж і вигнулося в інший бік. З утвореної тріщини почала сочитися рідина, схожа на кров. Серця стали провалюватися в землю, і коли під ґрунтом зникло останнє, з дерева почулося жахливе, ні з чим не порівнянне, моторошне виття. Друзі дитинства перезирнулися. Щось жахливе наближалося з невідомих темних чаклунських глибин.

Спочатку крізь тріщину в дереві показалися чорні як смола й гострі як леза кігті. Потім стовбур дерева піддався, і велике тіло вилізло назовні. Це була істота на двох лапах, заввишки не менше двох з половиною метрів. Вона віддалено нагадувала собаку або вовка, що стояв на задніх лапах, із людиноподібними передніми кінцівками, замість пальців на яких були ці жахливі кігті. Морда цього монстра була видовженою, як у вовка, тільки не було на ній носа й вух. Зате паща була переповнена рядами чорних зубів, і красувалися п'ять чорних, немов вугілля, очей. Шкіра створіння була без шерсті й мала блідо-багряний відтінок.

Воно повернуло свою гарчачу голову до відьми. Та підняла вказівний палець і, вказуючи на четвірку друзів, злорадно промовила холодним голосом:

— Убий їх!

У наступну секунду монстр зірвався з місця зі швидкістю блискавки. Рухи цього створіння були майже такими ж швидкими, як і в побратимів! До того ж від несподіванки й страху їхні рухи були скутими. Вони спробували ухилитися, сховатися, відстрибнути вбік. Але ні в кого це не вийшло. Звір розкидав усіх чотирьох у різні боки, відкусивши шматок щита в Гіліаса.

Оговтатися монстр друзям не дав. Він знову кинувся на них. Найближче опинився Гіліас. Він встиг лише стати на одне коліно, коли чудовисько стрибком наблизилося до нього. Гіліас знову прикрився щитом, але звір цілив тепер вище — в голову. Удар був найсильніший, Гіліас став валитися на спину, але втримав натиск. Страшні зуби не дістали куди хотів монстр і, висікаючи іскри, пройшлися по самому краю шолома. У той момент, коли Гіліас падав на спину, він із криком відчаю вдарив ефесом меча монстра у верхню щелепу, вибивши один зуб, і, піддівши ногою, перекинув через себе.

Монстр був приголомшений отриманим ударом. Він якось дивно став на чотири лапи, утробно гарчачи. Цієї секунди, перестрибнувши Гіліаса, до монстра наблизився Трал, маючи намір пнути чудовисько ногою. Але те встигло кігтистою лапою відбити ногу, розкрутивши Трала. Трал не розгубився й, перекрутившись, завдав удару булавою монстру в грудну клітку. Монстр відлетів і впав на спину. Трал переможно вигукнув: «ХА!», піднявши булаву над головою.

Звір відповз убік і, гарчачи в нерішучості, втупився в давніх друзів. Гіліас був розлючений. Страх зняло як рукою. Він підвівся й уже зовсім іншим голосом сказав відьмі:

— Це всі твої фокуси, відьмо? У твого пса не такі гострі зуби, як ти думала. Ти понесеш покарання за вбивство всього села. Душі цих людей волають про помсту, і сьогодні вони її отримають. Пощади тобі не буде!

Цей запал передався зляканим Бріану та Ерідору. Бріан міцніше стиснув руків'я своєї дворучної зброї й став у бойову стійку. Ерідор взяв у руку скіпетр і верхній кут плаща, щоб прикриватися ним як щитом. Відьма змінилася в обличчі. Вона злобно відповіла:

— Прокляті дурні. Ви змушуєте мене йти на жертви. Мені доведеться віддати серце дитини небес, щоб нарешті покінчити з вами. Але ваші душі дорого мені за це заплатять, можете не сумніватися.

Вона знову злетіла в повітря, читаючи заклинання. В її руці з'явилося невелике серце, овите прозорою блакитною аурою, яке ще билося. Відьма прибрала руку, і серце полетіло в напрямку вовкоподібного чудовиська. Серце увійшло в плоть створіння, і з ним сталися метаморфози. Його грудна клітка роздулася, деформувалася й стала втричі більшою. З'явилися ще одні плечі й виросли додаткові дві руки з кігтями. Паща розтягнулася й стала ще більшою. Це створіння стало ще потворнішим, ніж було. Всі ці перетворення, мабуть, додали йому й сил.

Але для друзів це було вже неважливо. Якби воно одразу з'явилося в подібному вигляді, то, можливо, через викликаний страх змогло б впоратися з одною або кількома людьми. Але зараз страху в побратимів не було. Звір загарчав. І це був сигнал для атаки. Гіліас підняв меч над головою й з криком: «У бій!» кинувся на монстра. Вони всі кинулися на монстра! Немов чотири блискавки вдарили в одне місце.

Звір справді був сильним і спритним. Але він тепер був жертвою. Тепер на нього вели полювання. Він відбивався чотирма лапами в усі боки, розбиваючи обладунки й щити, але четвірка друзів не відступала. Вони були так само дуже сильними й намагалися втілити всі свої бойові фантазії в реальність на цьому монстрі. Бій був запеклий і виснажливий.

Трал спробував провести обманну атаку з перекидом і миттєвим стрибком, щоб завдати удару по голові, але десь забарився й отримав удар у груди, відкотившись убік, втративши шолом. Він підвівся, обертаючись у пошуках шолома, й побачив, що до них наближаються три високі постаті, які зійшли з технокатів дивної, загостреної модифікації, червоно-чорного кольору. Трал спочатку став їм кричати, щоб вони не наближалися. Однак люди ставали все ближче й ближче.

Трал помірити легкий рух рукою кожного з тих, хто йшов, і побачив, як у його бік летять три маленьких, але надзвичайно гострих ножі. Він відбив два, а третій застряг у щиті. Трал швиденько надів шолом і покликав Гіліаса:

— Гіліасе… Гіліасе! Подивися сюди! У момент звернення Гіліас саме вирвав Бріана з лап монстра, завдав тому удару в груди кулаком, перекинувши на землю, й дещо зло відповів: