Сьогодення 31

Трал зупинив технокат, здивовано поглянувши на Гіліаса. Але друг дитинства мовчки перехилився назад і, витягнувши меч та щит із поклажі за своєю спиною, зіскочив на землю. Трал спочатку збентежено дивився на Гіліаса, а потім і сам побачив, чому занепокоївся побратим. У найближчих і дальших будинках були вибиті всередину й назовні вікна та двері. Місцями виднілися рясні кров'яні калюжі й цілі криваві доріжки, що різко обривалися. Схоже було на бій, тільки тіл загиблих не було видно.

Гіліас хотів було попрямувати до одного з найближчих будинків, але потім передумав. Він повернувся до техноката і став діставати частини обладунку. Трал, кидаючи швидкі погляди на спустошені оселі, що зберігали таємницю зникнення своїх мешканців, сухо запитав:

— Помітив що-небудь?

Гіліас заперечно хитнув головою й відповів:

— Подумав, що слід обстежити село в повному обладунку. Ти подивися, жодного мертвого немає. Навіть тварин немає. Тут щось жахливе сталося. І якщо доведеться з цим зіткнутися, то вже краще бути повністю захищеним.

— Твоя правда, — кивнув Трал, зіскочив і став одягати на себе свій обладунок.

Тут під'їхав другий технокат. Ерідор на ходу вистрибнув з нього з магічним скіпетром у руках, стривожено запитавши:

— Що відбувається? На нас напали?

Гіліас відповів:

— На село напали, подивися навколо. Двері зламані, кров на стінах і землі. Одягайте обладунки. Невідомо, з яким ворогом доведеться зіткнутися.

Від останніх слів у Ерідора побігли мурашки по шкірі. Він уявив, що цей жахливий погром могла влаштувати та дивна істота, яка спостерігала за ним і Бріаном увечері. Бріан же висловив своє припущення:

— Я думаю, це зробили ті мерзотники, яких ми вигнали з міста.

Усі давні друзі якось про себе погодилися з припущенням Бріана. Обличчя Трала було серйозним. Вилиці гнівно заграли, і він холодно відповів:

— Тоді вони більше не житимуть на цьому світі. Ми посічемо їх, як капусту на салат!

Бріан упевнено кивнув і відповів:

— Із задоволенням. Убити стільки мешканців — це переходить усі межі. Я думаю, цього разу я зможу рубати цю мерзоту, немов вони таргани, а не люди!

Четвірка друзів, що знали один одного змалечку, максимально швидко спорядилася. Гіліас сказав:

— Необхідно, щоб один із нас залишився охороняти технокати. Бріан кивнув на знак згоди й відповів:

— Я залишуся. Не хочу натрапити на понівечені трупи дітей. Я цього не переживу. А ось дати відсіч цим безрідним виродкам зможу ще й яку.

Гіліас кивнув і відповів:

— Відмінно, друже. І будь уважний. Ці покидьки можуть бути дуже підступними. Бий без зволікання. Ну що, ходімо, подивимося, може, хтось залишився живий.

І троє побратимів неквапливим кроком стали ходити від будинку до будинку. Заходили, гукали. Однак ніхто не відгукувався. Лише перевернуті меблі й кров знаходилися в будинках. Друзі стали думати, що ні жертв, ні їхніх мучителів уже немає в селі. У середині поселення знаходилася невелика площа. І, вийшовши з чергового будинку, друзі помітили на площі постать людини, розташованої до них спиною. Гіліас готовий був заприсягтися, що коли вони заходили до будинку, нікого на площі не було. Може, це той, хто вижив… може, й засідка.

Вони стали обережно наближатися до фігури. Вона стала набувати жіночих обрисів, у темній сукні. Ще ближче — і стало явно зрозуміло, що перед ними жінка в пишній сукні, тільки дуже старій і немодній задовго до народження чотирьох друзів дитинства. Жінка хиталася й щось бурмотіла. За голосом стало чутно, що це стара. Гіліас покликав її. Вона замовкла й перестала хитатися. Друзі підійшли ближче, і Трал запитав:

— Гей, бабусю! Ти не поранена? З тобою все гаразд?

Стара, не обертаючись, відповіла на диво холодним глибоким голосом:

— Так, милий. Зі мною все добре. Зі мною вже дуже давно все дуже добре.

Гіліас запитав її:

— Як вас звати, бабусю? Не розкажете, що тут сталося? Куди зникли всі мешканці?

Стара, все так само не обертаючись, захихикала й таким же дивним голосом відповіла:

— Звичайно розповім, милий. Адже я це все своїми очима бачила. Всіх цих милих людей з їхніми дітьми вночі забрав до себе дух вовка. От і все. А звати мене Фріда, милий.

У Гіліаса пробіг холодок по спині від цих слів. Він став наближатися до старої й запитав:

— А як же тоді ти, бабусю, врятувалася?

Він був за метр від неї, коли вона стала повільно обертатися. Гіліас побачив неприродно бліде старече обличчя з гострим підборіддям і носом та надзвичайно глибокими бурштиновими очима. Вона усміхалася, оголюючи прогнилі зуби. Однак усмішка розтягнулася значно ширше, ніж могла собі дозволити людина. Майже від вуха до вуха. Гіліас жахнувся й скривився. Він відступив на крок і обернувся до своїх побратимів, почавши говорити:

— Стара зовсім збожеволіла. Ходімо звідс…

Його мову перервали друзі, що стрепенулися, побачивши щось за його спиною, з вигуками здивування й піднявши зброю. Гіліас миттєво обернувся, захищаючись щитом, але встиг побачити лише, як чорна сукня старої ковзнула по даху одного з будинків, і вона зникла з поля зору. Гіліас злякався, як і його соратники. Битися з людьми — це одне. А ось із невідомою злою силою — зовсім інше.