Сьогодення 30

Він не витримав і поділився цим з Ерідором:

— Слухай, у мене таке неприємне передчуття всередині. Я навіть не можу з ним впоратися. Ерідор, не відволікаючись, запитав:

— Неприємне? Відчуваєш щось лихе?

— Навіть не знаю. У мене таке відчуття, що за нами... за мною спостерігають. Ерідор повернувся до нього й мовив:

— Не повіриш, у мене теж. Стежать, і дуже пильно. Я просто відчуваю цей важкий погляд. Бріан здивувався:

— То чого ж ти мовчав? Звідки за нами спостерігають, ти не відчуваєш? Ерідор кивнув і відповів:

— Відчуваю, тому й мовчав. Це надто безглуздо.

Бріан нерозуміюче й запитально дивився на друга. Той мовчки підняв очі догори й показав пальцем у небо. Бріан повільно підвів голову. Над ними, на тлі зоряного неба, пливла самотня темна хмарка. Несподівано на лоб Бріана впала велика темна крапля. Він зморгнув від несподіванки, а хмарка вмить змінила свої обриси й різко метнулася кудись убік. Бріану навіть здалося, що вона набула подоби жіночої постаті в сукні з непропорційно довгими руками. Ерідор здивовано запитав:

— Ти бачив? Наче жінка полетіла?

Бріан опустив голову, стер краплю з лоба пальцями й підніс її до носа. Вона мала виразний запах затхлості й була схожа на кров. Ерідор з огидою глянув на в'язку рідину на пальцях Бріана й запитав:

— Це зверху впало? Там точно щось за нами стежило, і коли зрозуміло, що ми його бачимо — полетіло! Бріан витер пальці й, нахмурившись, сказав:

— Слухай, Ерідоре, знаєш, про що я подумав? А що, як Гіліас має рацію? Що як це не просто його тривожність?

— Ти про що? Бріан пояснив:

— Згадай. Він часто твердив, що всі герої з казок отримували для боротьби зі злом силу, в сотні й тисячі разів більшу за звичайну людську. А коли вони зустрічаються зі злом, то перемагають ціною власного життя. Може, не дарма Гіліас так хвилюється? Може, це ми так легковажно до всього ставимося?

Ерідор теж, спантеличений, відклав убік полотно й відповів:

— Не знаю, Бріане. Можливо. Все так стрімко відбувається. Просто якось одразу це все не сприймається. Все здається таким, ніби було завжди. Наче ця сила у нас була вічно, а от якогось казкового зла немає… Якось так я сприймаю всю цю ситуацію. Бріан присів поруч і сказав:

— Знаєш, напевно, варто переглянути своє ставлення до всього, що з нами коїться. Інакше ми справді втрапимо у велику халепу через свою дитячу безтурботність. Той здоровань у підвалі із залізною рукою — це вже якось ненормально. Я ніколи в житті не бачив людей із залізними руками, не те що бився з ними. А побачене сприйняв як належне. А ця істота, що над нами висіла й спостерігала?.. Що це могло бути? Ерідор похитав головою й відповів:

— Не знаю… І навіть знати не хочу. Бріан погодився:

— Напевно, я теж. Але явно не прекрасна принцеса. Та сьогодні я точно спатиму в обладунках. Ерідор додав:

— Слухай, мабуть, Гіліасу й Тралу не варто казати про побачене. Гіліас ще дужче почне хвилюватися, буде всю ніч чергувати. А Трал і поготів — піде шукати цю… істоту, навіть наодинці. Бріан погодився:

— Твоя правда.

У цей момент до наметів повернулися мокрі, але задоволені Гіліас і Трал. Ерідор різко схопив полотно й почав малювати. Бріан узяв ще одне яблуко й заповзято загриз його. Кожному з них кортіло поділитися з друзями своїми переживаннями, але слово — дорожче за золото. Однак Гіліас помітив, що тут сталося щось неладне. Він запитав:

— Що відбувається? Ви що, посварилися? Бріан відповів із повним ротом:

— Ні! Ерідор також заперечно похитав головою. Гіліас не хотів розбиратися у дрібних чварах товаришів, якщо вони взагалі були. Він просто сказав:

— Я лягаю спати й усім раджу зробити те саме. Завтра раніше встанемо. Сьогодні й так витратили більше часу, ніж слід. Та стара вежа вже на нас зачекалася.

Бріан і Ерідор, як за командою, одночасно кивнули. Гіліас ще раз про себе відзначив, що іноді Ерідор і Бріан поводяться вкрай дивно, і розібратися в цьому часом просто неможливо. З цими думками він заліз у намет. Трал же ще не хотів лягати. Він дістав із техноката нову булаву та щит і почав тренування, люто розмахуючи зброєю: то перекочувався у стрибку, впираючись щитом у землю, то з розвороту завдавав потужного удару по ґрунту. Потім йому це набридло, і він також пішов спати. Ерідор і Бріан останніми, неохоче, залізли в намет.

Ранок зустрів друзів швидкими зборами. Не снідаючи, вони рушили до своєї мети. Лише Трал залишався незадоволеним. Сиру йому хотілося ще дужче, ніж учора ввечері. Технокати неквапливо котилися дорогою, що вела до Етріноса — міста ельфів. І тут Трал різко загальмував. Гіліас здивовано запитав:

— Що сталося? Обличчя Трала сяяло від радості. Він пояснив:

— Он глянь. Бачиш дахи будинків? — Ну, бачу. Але ж це не те місце, куди нам треба. Трал усміхнувся й відповів:

— Зате це те місце, куди мені треба! У цьому селі точно є сир! Гіліасе, я просто помру, якщо не з'їм цього клятого сиру, давай заглянемо до них. Туди й назад! Гіліас закотив очі й усміхнувся:

— Ой, Трале. Ти раб своїх бажань. Вони колись доведуть тебе до біди. І нас разом із тобою. Поїхали в те село, візьмеш собі того сиру, скільки душа забажає. Трал був щасливий: